До Господа прийшла збідована жінка у якої була дуже зігнута спина, а голова не підіймалася, бо їй було важко. Та найгірше, її погляд був надто сумним.
– Ти дуже втомлена? – Запитав Бог у жінки. – Тобі варто перепочити. Тому, зніми весь багаж зі своїх плечей і відпочинь.
– Я безмежно вдячна, але у мене нема часу – відповіла бідна жінка – мені потрібно тільки дещо попросити і відразу назад побіжу, бо як щось станеться, то все життя картатиму себе.
– Що ти не можеш пробачити собі?
– Я, як і кожна мати, просто не зможу жити, якщо щось буде з моїм сином, тому і прошу тебе, аби ти його завжди оберігав!
– Жінко, я постійно опікуюся твоїм сином, а ти ще сумніваєшся у цьому?
– Ясна річ, що ні. Проте, у світі чимало небезпек, поганих людей і тому подібного. Та син мій, він дуже наївний, тому і турбуюся. Навіть боюся, аби він не впав, бо боляче ж буде.
– Гаразд, я дам йому урок, аби він знав, що таке біль і оминав його.
– Господи, я не хочу, аби моєму сину щось боліло, я прийшла просити, аби цього ніколи не сталося.
– Подумай добре, для чого ти це робиш? Твій син може впасти просто зі свого ліжка і розбити собі коліно. Тоді для чого ця твоя над опіка?
– З тобою важко посперечатися, але навіть у народі кажуть: «знав би, де впасти, так соломки б підстелив». Тому я і стараюсь.
– Невже ти хочеш, аби я його обволік повністю соломою, жінко?
Бог довго не барився і кинув величезний сніп сіна, який потрапив прямісінько на сина жінка і обгородив його від усього. Це сіно відгородило його від усього погано і доброго водночас. Він не бачив ні життя, ні спокус. Він не жив, а просто існував, бо навіть власної матері не міг бачити.
Жінка зі слізьми на очах спостерігала за тим, як її син намагається прорватися крізь суху траву, але у нього нічого не виходило.
Син набрався сміливості і підпалив сухе сіно, аби вивільнитися від нього. Моментом все затягнулося густим димом.
– Сину! – Волала мати до свого сина. – Я врятую тебе, рідний!
– Невже тобі мало полум’я і ти хочеш ще сіна підкинути? – запитав Господь. – Ти запам’ятай, що батьки, які хочуть від усього захистити своє чадо тільки шкодять цим, а не допомагають, бо дитині хочеться постійно вирватися з цих кайданів, ось вони і шукають вихід.
– А як я, як любляча мати, можу допускати, аби він помилявся набивав собі гулі?
– Той мішечок сіна, який ти попросила у мене для нього – став його тягарем. Йому від цього стало тільки важче, бо він не живе, він не пізнає цей світ, а просто існує, просто постійно збирає у своїй душі злість та ненависть. Тому ти жінко і є такою втомленою, що постійно носиш проблеми сина на своїй спині, бо раніше і тебе так оберігали від усього, а з віком твоя спина просто прогнулася від ваги усієї життєвої ноші.
А як ви вважаєте: дітей потрібно оберігати від усього?