У ніч проти 31 липня 2025 року столиця України пережила одну з наймасштабніших атак за останній час. У Святошинському районі ракета влучила у 9-поверховий житловий будинок, повністю знищивши під’їзд. Рятувальну операцію на місці трагедії вже завершено, але біль і шок залишаються з містянами.
“Люди приносять квіти, м’які іграшки, свічки. Стоять мовчки, дехто плаче. Це місце стало символом втрати й скорботи для всього Києва”, — передають журналісти з місця події.
На кадрах, оприлюднених ЗМІ, видно зруйнований фасад будинку, де люди стоять у тиші. Залишки балконів, понівечені автівки, обгорілі меблі – усе це стало декорацією до страшної реальності, яку принесла війна.
Смерті, що не мають виправдання
У результаті ракетного удару в цьому районі загинули 28 осіб, з них — п’ятеро дітей. Одна з наймолодших жертв — дворічна дитина.
За даними президента Володимира Зеленського:
- загальна кількість загиблих у Києві — 31 особа;
- кількість поранених — 159 осіб, серед них 16 дітей.
На місці трагедії працювали:
- рятувальники ДСНС,
- волонтери,
- психологи,
- інженерна техніка,
- слідчі та криміналісти.
Пошуково-рятувальні роботи тривали понад добу. Під завалами знаходили людей до останнього моменту.
Люди повертаються, щоб попрощатися
Святошинський район перетворився на місце пам’яті. Люди несуть:
- квіти,
- дитячі іграшки,
- лампадки,
- власноруч написані записки.
Біля будинку постійно перебувають мешканці сусідніх вулиць, родичі жертв і просто небайдужі. Вони приходять, щоб вшанувати пам’ять тих, кого забрала війна.
Масштаб обстрілу у липні
Упродовж лише одного місяця російські війська застосували проти України:
- понад 5 100 керованих авіабомб,
- близько 3 800 дронів типу “Shahed”,
- майже 260 ракет, з яких 128 — балістичні.
Ці цифри свідчать не просто про агресію, а про навмисну тактику знищення інфраструктури та цивільних об’єктів.
Трагедія у Святошинському районі — це не просто черговий обстріл. Це точка болю для цілого міста. Убивство дітей, руйнування житла, життя, що обірвалися посеред ночі — усе це залишає глибокий слід у свідомості нації.
Водночас реакція суспільства — тиша біля руїн, гори квітів і дитячих іграшок — показує, що українці не зламані. Вони пам’ятають кожного. І продовжують стояти.
“Їх убили, бо вони жили в Києві. Ми не забудемо цього ніколи”, — сказала одна з жінок біля зруйнованого під’їзду.
Україна оплакує, але не здається.