Одного разу за 17-річною Нюрою став бігати Дмитро, син заможного сільського фермера. Її мати була не проти, але Нюра не хотіла нічого чути про цього парубка. ЇЇ серце належало Василькові.
Згодом Нюра одружилася, весілля було скромне, бо дві родини були дуже простими. Мати Нюри працювала продавцем в магазині. У Василька тато й мама ще мали четверо дітей, який потрібно було годувати та одягати.
Але весілля не було головним для Нюри та Василька. Вони поселилися у хатинці, яку Василю залишила прабабуся. Зробили ремонт та почали щасливо жити, але ось бажаної дитинки Бог не давав. минуло вже 5 років, а дитячого сміху в оселі так і не було чути.
Вони їздили й до лікарів і до знахаря, проводили дорогі дослідження, лікування, але результату так і не було. Думали над тим, щоб взяти дитинку з дитячого будинку, але до кінця були не впевнені, що зможуть нерідному дитяті подарувати справжню любов.
У Києві запропонували зробити одну дорогу процедуру. У пари не було стільки грошей, тому Василь подався працювати водієм закордон. Його хороший товариш вже неодноразово його кликав, але Василь не хотів залишати Нюру. Сіли, поговорили, вирішили: треба.
Василь був тиждень дома та два місяці у рейсах. Колишній залицяльник Дмитро був досі неодружений та далі продовжував штурмувати дівчину. Нюрі було дуже шкода Дмитра, одного разу вона вирішила з ним поговорити, тому запросила до себе на чай, щоб ще раз нагадати, що вона палко кохає Василя, а у нього, немає шансів.
Того вечора, якраз коли Дмитро від Нюри виходив, біля будинку проходила мати Василя.
Через тиждень Нюра відчула, що вагітна. Вона неймовірно раділа. Побігла одразу у церкву та поставила свічку й помолилася.
Чоловікові вирішила розказати чудову новину вже по приїзді.
Коли Василь почув від своєї дружину таку звістку, то довго носив її на руках, та плакав від почуттів, які його переповнювали.
Наступного ранку Василева мати вирішила розповісти синові, як від Нюри пізніми вечорами Дмитро виходить, незрозуміло, що вони там робили.
Василь повернувся додому дуже засмучений та пригнічений.
– Навіщо ти так вчинила? Я поїхав працювати закордон заради нас – прошепотів Василь.
– Ти що, коханий? Ти віриш своїй матері більше, ніж мені? Я з тобою з 13 років, хіба не відчув би душею, якби я дійсно таке зробила?
Але з цього моменту між ними пробігла чорна кішка. І хоч Василь довіряв своїй дружині, але темнота поселилася в його душі.
Згодом народилися двійнята. Вони були схожі на матір як дві каплі води. А де ж риси Василя?
Нюра неодноразово повторювала чоловікові: підростуть хлопчики й зміняться. Але йому постійно здавалося, що у малюків риси Дмитра.
Нюра відчувала, що чоловік віддаляється від неї, вона почала марніти на очах, дуже похудала, а волосся почало випадати.
Недавно Нюра дізналася, що її рідна тітка тяжко хворіє, вирішила приїхати та доглянути за нею, а та їй пообіцяла переписати будинок. Нюра сказала Василеві:
– Я поїду з хлопцями у місто, я втомилася жити у такій атмосфері. Нам обом є над чим подумати. А ти можеш приїхати до нас коли захочеш!
Василь приїжджав не дуже часто, а згодом й зовсім перестав. Мати Нюри розповіла, що Василь привів у їхню хату в селі нову дівчинку з сусіднього села.
Пара подала на розлучення, Нюра відмовилася від аліментів, не хотіла більше бачити колишнього чоловіка.
Через декілька років, Нюра відповіла Дмитрові взаємністю. Все ж коли є чоловік, то набагато спокійніше. Нехай не коханий, але добрий та надійний.
Приїхала вона одного разу провідати матір на село й вирішила пройтися рідними вулицями. Сьогодні у повітрі стояла незвична порожнеча, було літо, а в ньому – холодок якийсь, аж моторошний. Ніяк не могла зрозуміти, що це за дивні відчуття.
Назустріч йшла колишня свекруха, одягнена вся у темне. Ось чому Нюрі було так погано. Не стало Василька.
Нюра тихо підійшла до могили, тримаючи за руки двох діточок і промовила: “Ось ми, Васильку, біля тебе зараз стоїмо, чому ти тоді не повірив мені?”
Ще декілька днів вони проведуть у матері, а потім поїдуть знову у свій новий будиночок під Києвом.
Як ви вважаєте, хто винен у цій ситуації?