Десять років я жила у щасливому шлюбі. Ми з чоловіком виховуємо обох діток, маємо квартиру та є забезпеченими. Ми намагаємось давати дітям все найкраще, тому чоловік багато працює і добре заробляє. Додому кожного дня приходить пізно ввечері і одразу йде лягати спати.
В один вечір чоловік прийшов ще пізніше, ніж зазвичай і одразу заснув. Я дочитувала книжку і побачила, що його телефон засвітився і прийшло сповіщення.
Я ніколи не хотіла перевіряти чоловіка, бо завжди довіряла йому. Та і в мого чоловіка, крім повідомлень з банки чи податкової нічого цікавішого не було… А тут моя цікавість перемогла і я все-таки прочитала повідомлення. Я не могла повірити у те, що бачила на екрані, думала, що це сон. Паніка одразу охопила мене і я пішла вмиватись у ванну, там я проплакала пів ночі.
Зранку, коли я готувала сніданок для чоловіка і дітей, я була у звичному настрої. Кожного ранку я готую обід чоловікові на роботу і ставлю його біля холодильника, але сьогодні його там не було. Він одразу звернув на це увагу і спитав мене що трапилось. Я сказала, що відповідь він знайде у своєму телефоні. Повідомлення, яке написала йому жінка мало такий зміст «Коханий, вітаю тебе, нас обох вітаю, у нас народився довгоочікуваний син».
Він швидко допив каву, поцілував наших дітей і вибіг з квартири, сказавши: «Напевно хтось помилився номером. Я буду пізно, тому не чекай мене”. І пішов на роботу. Я просто не могла заспокоїтись, відвела дітей у школу і подзвонила до тієї жінки. Номер я переписала ще вночі. Дівчину звали Вероніка і виявилось, це була співробітниця мого чоловіка. Вона спокійна розповіла, що довго очікувала на цю дитинку, а про те, що у мого чоловіка є сім’я нічого не знала. Він, мовляв, ні разу не говорив, що у нього є сім’я і обручки на роботу не носив.
Мене Вероніка зрозуміла і почала жалкувати і мене, і себе. Вона молода, красива і симпатична, тепер у них є син. Я не могла це усвідомити і поїхала до чоловіка на роботу. Коли я прийшла до нього в робочий час, він зрозумів, що тепер уже не до жартів і зізнався у всьому. Ми вирішили розлучитись.
З Веронікою мій чоловік так і не живе. За його життя мені нічого невідомо. Дітей він забезпечує досі, але пережити це я ніяк не можу.
Як змиритись з тим що сталось ?