Заміж я вийшла досить рано – у 18 років. Мій чоловік старший за мене на 10 років. Наші діти давно виросли та проживають в іншій країні. З чоловіком ми займаємо керівні посади в різних організаціях, живемо у достатку, ні в чому собі не відмовляємо.
Декілька років тому, я мало не потрапила в ДТП. З того часу ніколи більше не сідала за кермо. Тепер чоловік підвозить мене на роботу. А коли мені потрібно вийти пізніше, або ж у чоловіка відрядження, то приходиться добиратися самотужки.
Понад рік ми з чоловіком користуємося послугами одного таксиста. Він дуже надійний, приїжджає у будь-яку точку міста. Були випадки, що забирав нас з чоловіком з роботи, коли наша машина була на СТО, з гостей, з різних корпоративних заходів, аеропорту, вокзалу. Згодом, чоловік став нам начебто родичем.
І ось перед самісіньким карантином він зізнався, що кохає мене. Розповів мені, що покохав мене з першої зустрічні, але не хотів лізти в чужу сім’ю, бо бачив, що стосунки з чоловіком у нас хороші. А зараз відкрився мені, тому що боявся, що ми більше з ним не побачимося.
Річ у тім, що ми давно вже планували з чоловіком переїхати жити ближче до наших дітей. Минулого року м зіграли весілля старшої доньки, та й онуки можуть зовсім скоро з’явитися.
Таксист не очікував від мене жодних вчинків, а лише попросив мене надалі користуватися його послугами. Я завжди відчувала себе комфортно поруч з ним. Колись давно він працював вчителем в музичній школі. Був хорошим та цікавим співрозмовником, мав хороший смак на музику. Вже пізніше я довідалася, що музику він підбирав спеціально для мене і записував всі треки, які я люблю на флешку.
Я довго не могла повірити в те, що можу комусь ще сподобатися у 50 років. Навіть на моїй роботі співробітники помітили, що у мене зявився блиск в очах. У нас з чоловіком начебто почалася друга молодість.
Але я розумію, що причиняю біль цьому таксисту. Він готовий мені зірку з неба дістати, але я не можу йому нічогісінько дати взамін.
Не можу розірвати це знайомство. Хоча намагалася вже декілька разів. Ну не можу я без нього, можливо просто привикла. Мені подобаються наші розмови по музику. Ці пів години мого часу зранку та у вечері дозволяють відчувати, що я потрібна та бажана. Я наче перебуваю у паралельній реальності.
У нас нічого не вийде. Хоча я не можу приховати той факт, що перед сном часто уявляю нас разом. Що це зі мною таке? Невже любов, остання? Не могла собі ніколи подумати, що таке може трапитися зі мною.
Що б ви порадили жінці?