Просто вірте в це. Це може статися не сьогодні і не завтра, але все одно станеться.
Я завжди була тою, яка не любила здаватись. Моя впертість і фраза “Крізь терни до зірок” була вирішальною у певний момент мого життя. Якщо я за щось і боролась, то до кінця! А коли вже йшло щось не так, тоді я вже ставала майже параноїком і працювала ще наполегливіше!
Насправді, я просто не розуміла у свій час, що досконалість таки недосяжна.
Ми готові боротися за речі, на які, як ми думаємо, заслуговуємо. Ми можемо вивернутися навиворіт, але якщо щось долею нам не призначене, то цього, попри всі наші старання, так і не відбудеться.
Проста думка, але яка дуже розчаровує, так? Знаю, але це правда.
Я зрозуміла за свій невеличкий досвід життя, що не все може відбуватись так як ми того хочемо. Життя, врешті-решт, не завжди приводить нас до мрій, очікувань і виконаних цілей. Воно може завернути взагалі у протилежну сторону. Проте, на щастя, є й такі моменти, коли все вдається одразу і тоді ми усі дуже щасливі.
Проте, як знаємо, на зміну білої смуги є чорна. Інколи наше захоплення минає і тоді приходить відчай та біль. До прикладу, у стосунках: ми закохані у людину, думаємо, що любов буде вічна, а потім в один момент все раптово змінюється.. Той, хто вчора робив нас щасливим, завтра зробить дуже болюче. У такі моменти ми розуміємо, що моменти, які ми так плекали розбиваються вщент на наших очах.
Або ще один приклад: ми старанно вчимось та працюємо заради омріяної посади. Коли ми вже нарешті сидимо у кріслі керівника і ціль, ніби-то є виконаною, ми розуміємо, що насправді це не те, що ми так хотіли. Наші очікування не збігаються з реальністю.
У житті ми підіймаємося, але потім падаємо. А потім, через деякий час, знову підіймаємося.
Проте зараз наші падіння набагато безболісніші, адже в якийсь момент ми стаємо сильнішими, ніж раніше. Життя час від часу вчить нас, що насправді у ньому немає речей, які можемо назвати “своїми”. Ми не можемо передбачити усі ситуації, контролювати все на 100% і таке інше. Ми можемо відчувати погані моменти і шукати відповіді, але життя каже нам, що на все відповідей, на жаль, немає.
У такі моменти ми розуміємо: все далі йти нікуди. У нас опускаються руки і кудись гаснуть наші амбіції. Потім перед нами постає невідомість і ми лякаємо тьми, яка може бути попереду. Ми можемо сваритись, кричати, плакати, а найгірше – сумніватись у своїх можливостях. Ми починаємо сердитись на увесь світ і бачимо як все помаленьку зазнає краху.
Проте впасти може все: до краху, а от правда залишиться. І якби нам не було важко, нам треба вчитись приймати ситуації і обставини, як факт. Найважливіше, про що варто нагадувати собі, — це те, що ми повинні зберігати віру. Приймати невдачі в якості цінних життєвих уроків і продовжити свій шлях.
Оскільки те, що призначене для нас, врешті-решт, обов’язково прийде до нас.
Не опускайте рук. Не звинувачуйте себе. Не здавайтесь. Те, що має статися у Вашому житті, воно і буде! Просто вірте в це.
А яка Ваша думка щодо цього?