Історія, яка вчить підтримувати дитину у будь-якій ситуації. Після цих слів, Ви назавжди замислитесь чи варто ставати на протилежний бік від дитини.
Сьогодні, коли я забирала свого сина зі школи, то мимоволі послухала розмову, де мама якоїсь школярки спілкувалась з вчителькою. Дівчинка повільно одягала свої речі неподалік. А вчителька у той час нарікала на ученицю. Мовляв, ця дівчинка відволікається на уроках, математику не вчить, ручки губить та постійно стрибає на перервах. Мама уважно слухала вчительку і дивилась на дівчинку і сказала гнівним голосом:
– Чуєш? Аріно, ти чуєш? Підійди до нас!
Аріна (учениця про яку, власне, йдеться) в цей час понуро натягала на себе бузковий комбінезон. Потім вона довго боролася з шапкою, змінним взуттям, лямками портфеля, і нарешті неохоче підійшла ближче.
– Ти зрозуміла, про що ми говорили? Ти погано поводишся. Мені доведеться розповісти все татові.
Дівчинка мовчки вивчала свої чоботи. Вони теж були бузковими, як і комбінезон.
– Тато може прийти в школу, я сама йому все розповім, – зауважила вчителька і таким чином “підтримала” маму.
– Чудово! Аріна, ти чуєш? Завтра тато прийде в школу! – переможно закінчила мама.
Аріна продовжувала вивчати чоботи. Вона стояла навпроти матері і вчительки – одна.
Вони – удвох, з іншого боку. Навпроти. Білі проти червоних. Чи навпаки.
Ця ситуація для мене сталась несподіванкою. Я не знаю ні мами, ні дівчинки, ні вчительки, але я знаю одне! У той момент, коли ти об’єднався з кимось проти своєї дитини, нехай навіть на хвилинку, хай по дрібниці, нехай з праведної причини. У цей момент ти її – дитину – втрачаєш.
Не можна бути на протилежному боці.
Ніколи. Навіть, якщо дитина дійсно не права. Якщо ви на одній стороні – то це ваша спільна проблема. І Ви разом будете її вирішувати. Інакше вона залишається одна.
Все, що було потрібно зробити мамі в цей момент – бути на стороні своєї дитини. Навіть просто фізично. Зробити крок і перенести своє обурене тіло на іншу сторону. Стати поруч. Не навпаки – а поруч. Усе!
Ми разом.Так, Аріно, у нас проблеми. Ми губимо ручки і не любимо математику. І стрибаємо. Але ми – разом. І ми – в бузковому.
Як вважаєте чи варто було мамі говорити своїй доньці про те, що вона все розповість батькові? Чи варто так залякувати дитину і бути на протилежному боці?