Я купила торт на замовлення за 1200 гривень. Ну чесно – не дешево, а він приторно солодкий, неможливо їсти. Всі поколупали в тарілках – і відклали. Нікому не сподобався…
На весілля свого сина, я замовила торт за який заплатила 1200 гривень. На фото він мав гарний вигляд, та і вживу був гарним, а от на смак занадто солодкий. Після весілля не всім він сподобався, але що вже було робити. З боку кондитера не було запиту на критику, тому я не давала зворотний зв’язок. Якби хтось спитав мене чи я рекомендую торт, то я б залишила негативний відгук.
Після весілля я вже і забула про цю неприємну ситуацію з тортом, тому за тиждень була здивована, коли мені подзвонив кондитер і запитав:
-Ну як вам торт? Гостям сподобався?
Мені не хотілося, звичайно, його ображати, але я таки дала розгорнутий зворотний зв’язок.
– Знаєте, він був занадто солодкий, нудкий, ягід зовсім не відчувалося, – сказала я
– Спасибі вам, що робите мене кращим, – відповів хлопець, який готував торт.
Наступного ранку, кур’єр приніс мені замовлення від того ж кондитера, де лежали неймовірно смачні полуничні мафіни з запискою “Дайте мені ще один шанс”.
Я з радістю прийняла таке солодке вибачення і скажу Вам, що справді смак був вже не таким, як у торта. Видно, що хлопець все врахував та виправився. Я подумала, що всі ми здатні робити помилки, а тому не бачила у цього нічого поганого. Всі ми можемо помилятися, а тому варто давати іншим другий шанс.
Цей текст не про кондитерів, а про те, що якби люди вміли розмовляти про свої почуття з повагою до чужих кордонів і емоцій, ми б не так боялися помилятися і питати про свій торт: “Вам сподобалося?”
Тому що несмачний торт – це не гарантований провал, пляма на репутації і мінус один клієнт, а можливість дізнатися про свої слабкі місця, стати кращими і лояльність, заснована на повазі, коли ти бачиш, як людина використовувала шанс виправити свою помилку.
Ось Вам й інша історія про те, що люди роблять помилки і можуть їх виправити. В одному з інтерв’ю Сталлоне я прочитала дуже цікаву історію. Якщо коротко, то у цього тепер вже успішного чоловіка був зовсім безгрошовий період: 26 років, без роботи, без грошей, без перспектив – зате були одні штани, які спадали з нього, адже він був завжди худющий і вічно голодний. Також був ще пес, який любив його без жодних умовностей.
В один день чоловік продав свого пса за 15 доларів. Чому? Бо їсти не було що! А потім сталось диво – сценарій “РОККІ” і блискавична популярність Сталлоне.
Його перший гонорар склав 15 тисяч доларів. І на той час, для нього, то були великі гроші. Схопивши гроші, Сталлоне насамперед побіг до нового господаря Букліса, щоб викупити його.Але той був хитрим дядьком (за злетом Сталлоне стежив) і сказав:
– Хочеш назад свою собаку? З тебе 15 …
– Доларів?
– Тисяч доларів!
Сталлоне, не замислюючись, віддав весь гонорар і повернув чотирилапого друга. І вони довго були щасливі тим, що вони є одне в одного.А в інтерв’ю Сталлоне потім скаже: “Він вартує кожного відданого за нього цента, друзі”.
Цими двома історіями я хотіла донести, що нашу особистість насамперед визначає те, як ми виправляємо помилки. У першому випадку, кондитер вибачався і передавав смаколики, а в іншому – Сталлоне зрозумів свою помилку і не втратив друга. Треба давати людям шанси на виправлення і не думати, що таке не могло б повторитись з Вами.
Чи сподобалась Вам історія?