– Ти точно не зможеш бути щасливою, — говори мені всі мої близькі, коли почули, що я вирішила будувати стосунки з чоловіком, який має від попереднього шлюбу дочку.
– Ця дитина ніколи не стане для тебе рідною! – казали вони. – Чоловік буде приділяти увагу тільки дитині, а ти просто будеш там прибирати та куховарити.
Відтоді, як мені це постійно повторювали, минуло майже 10 років. Донечка, яка за словами моїх подруг та близьких мала бути для мене завжди чужою, називає мене мамою. Але от з чоловіком відносини дійсно складалися не гладко. Тепер зрозуміла справжню причину, чому пішла його перша дружина. Зараз по-модному його можна назвати “абюзером”. Але складається враження що він взагалі не усвідомлює всієї ситуації, або просто уникає її, бо його все влаштовує.
Сьогодні моя донечка повинна отримати паспорт, їй виповнилося 16 років. І так співпало, що в цей день я збирала свої речі, щоб нарешті піти від чоловіка. Але йду не сама, а з нею. Так, зі своєю прийомною донечкою! Вона завжди знала, що вона для мене як рідна, а ще, ніби відчувала, що цей день колись настане.
Коли вона була ще досить маленькою і бачила, що я сумую, завжди підбігала до мене та запитувала – ти справді мене ніколи не покинеш, ми будемо завжди разом? І я спокійно з усмішкою відповідала: “Так люба, завжди будемо разом”. І ось такий день настав.
Мій чоловік, а точніше вже колишній чоловік, стоїть та беземоційно дивиться на все, що зараз відбувається в його квартирі. Він вважає нас зрадниками, оскільки за його словами він завжди віддавав все сім’ї, а ми ніколи цього не цінували. Я лише у відповідь йому щиро усміхаюся. Як бачите, знову йому чимось не вгодила. Протягом десяти років, я тільки те й чула, що не так прибираю, не так готую, не так одягаюся. Одні негативні емоції у мою сторону.
Нарешті він вирішує мені повідомити:
– Машина залишається у мене! – одразу забрав ключі з тумбочки.
– Твоя машина нам не потрібна, ми можемо поїхати на таксі — кричу йому, виходячи з квартири. Радію, що тоді не продала свою квартиру. Хоча він завжди мені наголошував на тому, що вона мені більше ніколи не пригодиться.
Вийшовши з донечкою на вулицю, я вперше за довгий період часу відчувала себе у безпеці та вільною. Значить, я все правильно зробила. Тепер у нас розпочнеться нове життя та все буде добре. Облаштуємо квартиру, купимо квіти на підвіконники. Дочка хоче піти на танці, і більше не буде ніякого “не займайся дурницями”.
Як ви вважаєте, чи правильно вчинила жінка?