“Одного разу прийшов до батька син:
– Я вирішив розлучитися, мені вже все набридло. Моя жінка нічого не хоче робити. Скільки часу може продовжуватися одне і теж?
– Пробач мені, сину, – сказав сумно батько.
– За що ти вибачаєшся зараз?
– Через те, що я не завжди з повагою ставився до твоєї мами. Це лише моя провина, що у тобі поселилася думка про розлучення.
– То мені не варто розлучатися?
– Ні, не потрібно навіть про таке думати.
– То мені варто просто терпіти та закривати очі на все, що відбувається?
– Не потрібно нічого терпіти. По-перше, ти терпиш не її, а своє ж грубе ставлення до неї. Почни змінюватися сам і ти згодом помітиш, як все навколо тебе заграє іншими фарбами.
– Як мені змінитися?
– Як говорив колись Господь – дивися на свою дружину, тому що вона послана тобі небесами. Вона твій помічник, твоя радість, а ще мати твоїх дітей. Бог довірив її тобі, щоб ти оберігав її та цінував. А все інше – це несуттєві дрібниці. Якщо у неї щось не виходить з першого разу – вона навчиться, не переживай. Ти й сам не ідеальний.
Якщо вона змучена та щось не встигає зробити – допоможи їй. Якщо вона чогось не розуміє – розкажи їй це ввечері за чашечкою кави. Тільки вправі керувати своїм шлюбом та стосунками. Ваша любов – це лише ваш шлях. Ніколи не потрібно прислухатися до думки оточуючих. Дай можливість кожному зрозуміти, що не дозволиш образити, скривдити чи доторкнутися до твоєї сім’ї. Це твоя відповідальність!
– Ви з мамою до когось прислухалися?
– Так, було й таке. Але ми й без тих “помічників” часто не могли порозумітися. Були молодими і не хотіли брати на себе відповідальність. У вас інше життя. Завжди говоріть одне з одним, поступайтеся, йдіть на компроміси. Надихайте та потішайте одне одного. Від таких речей любов буде тільки примножуватися. Всю силу та міць любові ти будеш здатен побачити лише в старості, коли просто захочеш обійняти щиро свою дружину. Слова вам будуть тоді не потрібні”.
А ви погоджуєтеся з написаним?