На уроці літератури вчителька розпочала свою розповідь з таких слів:
— Одного разу під час шторму, корабель почав тонути. Одна сім’я змогла доплисти до рятувального човна, але там було лише одне місце. Чоловік швидко зайняв це місце, а дружина залишилася помирати. Перед смертю вона промовила одну єдину фразу…
На цьому реченні вчителька зупинилася та промовила:
— Як ви вважаєте, яку фразу промовила жінка? Учні одразу почали викрикувати: “Як ти можеш зі мною так вчинити?”, “Я тебе ненавиджу”. Вчителька помітила, що один учень в кінці ряду сидів тихо та не промовляв ні слова. Вона вирішила підійти до нього та запиталася:
— А як ти вважаєш, що вона промовила?
— Прошу тебе, подбай про нашу з тобою дитину.
— Ти напевно вже знаєш цю історію. — здивовано запитала вчителька.
— Я ніколи її раніше не чув, але моя мама так сказала татові перед своєї смертю — відповів хлопчик.
Вчителька повернулася на своє місце та ледве стримуючи сльози, тихо промовила:
— Ти все правильно сказав. Дружина затонула разом з кораблем. Чоловік добрався додому, де на нього чекала їхня донечка. Він щодня віддавав їй свою любов. Коли ж його не стало, серед речей вже доросла дівчина знайшла щоденник тата, в якому було великими літерами написано: “Коли ми поїхали з дружиною відпочивати, то знали про її невиліковну хворобу. Лікарі поставили невтішний діагноз. Їй залишалося жити всього декілька місяців. Я б ніколи не дозволив їй загинути ось так, але тільки заради дитини, я лишився на цьому човні. Мені довелося покинути свою кохану дружину посеред океану”.
У класі повисла тиша. По учнях було видно, що історія вразила їх до глибини душі. Вони зрозуміли, що перше враження про людину, не завжди може бути вірним.
Не варто засуджувати людей поверхнево за їх вчинки. Ми ніколи достовірно не можемо знати, що насправді трапилося у їхньому житті.
Чи погоджуєтеся ви з тим, що перше враження про людину не завжди правдиве?