Син одружився 6 років тому, ми з чоловіком не очікували, що це станеться настільки швидко. Остап довгий період ні з ким не зустрічався, а невдовзі зустрів Соломію. Ми бачилися з нею лише двічі, не встигли толком познайомитися. А вже через три місяці вони повідомили нам, що заручилися. Ось так і пройшла наша третя зустріч з невісткою.
Ми не зрозуміли, навіщо син так поспішає, але щиро раділи за них. Спершу ми подумали, що невістка вагітна, але вона сказала, що поки у їхні плани не входить народження малюка. Через шість місяців відгуляли весілля. Молоде подружжя живе в нашому місті в новобудові, мають власну квартиру. Вони не часто нас відвідували перед весіллям. Ніколи сильно не розказували про свої плани, нам час від часу доводилося самотужки все їх випитувати.
У нас були досить дружні стосунки. Ми вечеряли разом майже щотижня. Але одного разу з життя пішла моя мати. Невістка як тільки почула цю гірку новину, одразу прибігла до мене в лікарню. Я була їй за це дуже вдячна.
Пройшло два роки і Соломія завагітніла. Ось тут у нас розпочалися проблеми. Я відчула, що у наших стосунках промайнув холод. Ми все рідше бачилися, а коли я їй телефонувала, то вона відповідала заїждженими фразами. Зимою у нас народилася онучка, почали з чоловіком готуватися до хрестин. Але щось взагалі все було не так. А ще, невістка нас не дуже хотіла бачити на Різдво.
Вони більше не приїжджали до нас на щотижневі вечері та не відповідали на дзвінки. Одного разу ми з чоловіком вирішили без попередження приїхати до них, переживали, можливо у них трапилася якась біда. Діти нас не дуже люб’язно прийняли. Під час прогулянки в парку з онучкою, від свого сина ми почули, що не варто до нас заїжджати попередньо не попередивши про це, оскільки Соломії таке відношення зовсім не подобається. Ми з чоловіком не мали, що відповісти.
Ми не розуміли, чому діти не хочуть нас бачити. А потім Остап почав приходити до нас один. Ми просили привезти онучку хоча б на вихідні, щоб вони відпочили, але Соломія не дозволяла. Невдовзі ми дізналися, що Соломія завагітніла вдруге. Ми справді за них зраділи. Думали, що тепер Соломії точно потрібна буде наша допомога. Але ми помилилися. До появи другої дитини, у невістки було день народження. Ми зателефонували, але на дзвінки ніхто не відповідав. Ми перебували в розпачі.
Через тиждень народився внук, про це дізналися від друзів сім’ї. Коли ж ми хотіли допомогти синові прибрати в квартирі та приглянути за старшою онучкою, поки невістка лежала в лікарні, Остап на відріз відмовився. Згодом було хрещення, ми з чоловіком прийшли в церкву, але відчували, що ми там непрохані гості.
Спілкування у нас так і не задалося. Через декілька місяців діти оголосили нам, що думають про будівництво власного будинку і звичайно, про заміну квартири на кращу. Вони довгий час перебували у пошуках ділянки. І невдовзі вони сказали, що придбали ділянку зовсім недалеко від містечка батьків невістки.
Звичайно, це не на іншому кінці світу, але все одно досить далеко від нас. Я бачу, яка Соломія одразу стала щаслива. Вона напевно нарешті зробила так, як хотіла. Мені насправді дуже жаль. Ми тут з чоловіком залишимося на одинці. Більше родини у нас немає, а їм там буде весело. Не хочемо залишатися в цьому місті зовсім одними. У мене з’явилася образа на невістку, вона не повинна було так вчиняти. Вона старається забрати у мене найцінніше, що є в моєму житті — сина та онуків.
Як ви вважаєте, чому син та невістка так себе поводять?