Дитина народжується саме така, яка потрібна саме вам. Наприклад, якщо у вас в сім’ї з’явився хлопчик, то вам потрібні саме ті цінні уроки, які можуть дати сини. Якщо ж на світ народжуються дівчатка — то вам потрібні ті цінності життя, які дають саме донечки. Незалежно від того, чи у вас дівчинка або хлопчик, спокійна дитина чи капризна — це якраз саме те, що вам потрібно зараз у житті. Навчіться правильно розуміти та приймати всі уроки, які будуть давати вам діти. У кожної дитини своє призначення і своя місія!
У Шалви Амонашвілі за спиною понад шістдесят років неймовірного педагогічного досвіду. Він підтримує теорію про те, що кожна дитина, яка з’являється на світ є в першу чергу особистістю. Він провів лекцію і розглянув такі питання: ким є дитина для нас? І ким є дорослі люди? Чи є у нас філософія правильного погляду на дитину та ваші стосунки з нею?
З лекції Амонашвілі:
“Ми лише можемо припускати, що існує вищий світ. Люди називають його по-різному — Божим світом або ж вищим розумом. Другим припущенням є те, що душа людини вважається чимось неземним, вічним. І останнє припущення — наше життя на цій планеті є лише невеличким відрізком шляху нашої душі. Звичайно, що жодна людина не може остаточно підтвердити чи спростувати дані припущення, тому нам залишається лише в них вірити. Але ось ці три ідеї якраз і знайшли свій початок в основі релігії, світовій літературі та педагогіці. І якщо зібрати ці всі припущення разом та прийняти їх за основу, тоді можна говорити про філософський погляд на дитину.
Можна поставити собі запитання. Хто ж вона, дитина? Можна твердо констатувати той факт, що це явище нашого життя. Діти народжуються зі своєю місією та призначенням. Кожна людина вносить невеличкі корективи у вигляд самого світу. Як колись до прикладу, змінював його: Ейнштейн. У когось одразу з’явиться думка: звичайно, адже він був генієм. Але і у “маленьких людей” завжди є своя місія.
Люди народжуються одне для одного, ми допомагаємо одне одному підніматися. Якщо кожен вчитель в школі буде відноситися до дитини з такої позиції, то в класі точно не буде ні крику, ні злості: “Я поставлю всім двійки, якщо в класі не буде тихо”, “Я хочу бачити тебе в школі завтра з батьками!”. Потрібно розуміти, що першочерговим завданням вчителя є не правильне подання нового параграфу чи знань, а допомогти знайти кожній дитині свій унікальних шлях в цьому житті. Але ж яким методом? З цього моменту якраз і розпочинається творчість вчителя”.
– Шалво Олександровичу, ви говорите про те, що кожна людина приходить у цей світ не просто так. А яка тоді місія у вбивць та терористів?
– Якщо опиратися на мої філософські погляди, то будь-яка людина, яка з’являється на цей світ, приходить сюди без поганих намірів. Але є речі, які можуть спотворити шлях людини: хтось вчасно не підтримав, не опинився поруч, не підказав правильний шлях. І ось тоді починає виникати спотворення життєвого призначення.
– Ви говорите про те, що вчителі повинні навчитися правильно спілкуватися з дітьми. А як щодо батьків? Чи повинні вони теж спілкуватися з позиції, що їх дитина прийшла на цей світ не з порожніми руками, а зі своєю місією?
У мене є свої бачення на рахунок виховання дітей. Я є батьком та дідусем. Колись наші батьки виховували нас, а потім й ми починаємо виховувати своїх дітей шляхом різноманітних спроб та помилок…
– Я скажу вам найголовніше: якщо батьки хочуть змінити виховну систему в сім’ї, то потрібно назавжди відмовитися від будь-яких форм покарань. Ви можете мене запитатися: а якщо дитина капризна та постійно робить щось погане? Тут є різні підходи, але всі вони одразу починають вимагати від батьків вкладення великої кількості зусиль з боку батьків. Якщо у вас народжується дитина, то віддавайте найосновніше їй — свій час та любов. Виховуйте не абияк, а постійно! Якщо ви будете завжди віддавати своїй дитині частинку своєї душі та себе, то такі прийоми, як покарання, навряд чи вам коли-небудь знадобляться.
Звичайно, це не буде означати, що у вас не буде вимог до дитини, просто тепер розмова між вами стане зовсім інакшою. Якщо дитина робить щось погане, я поставлю перед нею умову: давай, щоб більше у нас такого не повторювалося. І вмовляю. Як тільки дитина починає це розуміти і старається робити добро — я буду ще більше заохочувати її, щоб ці прагнення у неї лише зміцнювалися.
– Все одно дитина не виростає без «фокусів»…
– Так, ви праві. Тому що, з часом у дитини почне з’являтися “пристрасть до дорослішання” – це дуже потужній природній фактор, заради якого дитина може піти на все. Наприклад, одного разу ви дізнаєтеся, що ваш син починає курити — так він на даному етапі бачить і розуміє своє дорослішання, а тим більше якщо в сім’ї теж хтось курить. І що робити в такому випадку? Насварити? Накричати? Але він буде продовжувати красти цигарки або ж гроші на них. Адже він спостерігає, що всі дорослі курять, значить і він повинен це робити. Дуже важливо, щоб дитина починала дорослішати в спілкуванні з дорослими, а якщо весь час сваритися та гніватися, то у стосунках зароджується глухота.
– А як вмовити читати?
– А чи читає в сім’ї хтось з дорослих книги? Для того, щоб дитина любила читати, вона повинна бачити, як читають інші люди навколо неї, які люблять книги та бережуть їх. Буде дуже добре, якщо хтось з близьких людей почитає дитині декілька сторінок з книги. Дитина буде вбирати в себе це!
А ви погоджуєтеся з позицією Шалви Амонашвілі?