Дружину свого брата я знаю ще зі школи. Вона завжди була егоїстична та корислива дівчина. І чомусь саме її мій брат вибрав собі в якості дружини.
– Наш Богданчик скоро одружується, – говорила з усмішкою мама, – добре, що ти знаєш Любу. Ось будете тепер дружити сім’ями, вони теж будуть проживати у мене.
Як тільки я почула про те, що Люба разом з братом будуть жити з нами в одній квартирі, то одразу сказала своєму чоловікові, що просто не зможу на це адекватно реагувати. Любу всі ненавиділи в класі. Вона любила пліткувати та постійно всіх підставляла, не знаю, як моєму брату вона могла взагалі сподобатися. Мій чоловік отримав від свого бездітного дядька невеличку кімнату в гуртожитку, я готова була туди навіть переїхати, тільки щоб не бачити цю Любу.
Але мій чоловік придумав вчинити по-іншому. Сказав, що хоче продати цю кімнату в гуртожитку, взяти кредит і купити нам невеличку квартиру. Ми вирішили, що спочатку виплатимо всі борги, а потім подумаємо про народження дітей. Вже через чотири роки ми повністю закрили всі питання з кредитом. Коли ж ми нарешті зважилися на дитину, то я була дуже рада, що у нас буде достатньо місця, оскільки у нас двокімнатна квартира. Всі ці роки ми час від часу бачилися з дружиною брала, але до себе ніколи в гості не запрошували.
А недавно Люба прийшла до мене в гості сама:
– Я вже на четвертому місяці вагітності, – сказала мені зовиця, – ми з чоловіком вирішили вам запропонувати хороший варіант обміну. Ви переїдете жити назад до твоєї мами, а ми до вас в кварту. Тим більше тобі завжди на допомогу зможе прийти мама, а я зі свекрухою не дуже ладжу.
Звичайно, що ми відмовилися, ми так довго чекали на свою власну квартиру, тому до мами я була не готова повертатися. Наступного дня в двері постукали, на порозі стояла моя мама, Люба і мій брат. Бригадир скомандував:
– Які речі потрібно виносити?
– Куди виносити? – не зрозуміла я.
– Мені Любочка розповіла, що ти з великою радістю віддаєш їм свою квартиру і переїдеш назад до мене. Ось ми привезли їх речі, нехай перше їх розвантажать, а потім ваші поскладаємо. Я нічого не сказала, а просто закрила двері, всі наступні розмови проводила виключно телефоном, чекала, поки чоловік повернеться з роботи. Мама декілька разів мені повторювала:
– Ти що, не хочеш жити разом зі своєю мамою? Нічого страшного в цьому немає.
У двері ще дзвонили та стукали приблизно дві години. А ввечері знову роздався телефонний дзвінок:
– Мені дуже шкода, що ти так вчинила зі своїм рідним братом. Ти привикла жити зі своїм чоловіком зі мною, от і переїхала б назад, а молодим дала квартиру. Бо якщо ні, то заповіт свій складу тільки на Богданчика, а ти нічого від мене в спадок не отримаєш.
– Мамо, дякую тобі, за такі “теплі слова”. Нехай Богдан забезпечує свою дружину, бере кредит і теж купує житло. Він вже дорослий чоловік. Не знаю, що тобі Люба наговорила, але на обмін я не погоджувалася!
Ось так моя мама прийняла сторону невістки, а від мене відхрестилася.
А як би ви вчинили в даній ситуації?