Олександра росла круглою сиротою, виховувала її бабуся. Батьків не стало багато років тому, тому вони були дуже близькими. Також у бабусі був син, дядько Олександри. Коли бабуся померла, то постало квартирне питання. Дядько, щоправда, на житло не претендував. Він розумів, що у дівчини немає куди податись, тому квартира залишилась Олександрі.
Та минуло декілька років і чоловіка також не стало. Проте у нього залишились жінка Люба та син Дмитро. Дмитро вже був дорослим, йому було 24. Він одружився зі старшою за нього жінкою, яка вже мала 9-річного сина. Звали його жінку Рита.
Дмитро з Ритою жили на орендованій квартирі, та коли батька не стало, то вони переїхали до Люби. Олександра намагалась підтримувати з ними хороші стосунки. Допомагала з похоронами дядька, а потім щільно спілкувалась з дядьковою сім’єю. Люба та Рита часто приходили в гості.
Та пісні вони співали геть не веселі. Вони почали переконувати Олександру, що спадок колись мав поділитись навпіл між нею та її дядьком. Було зрозуміло, що жінки мали намір виправити це “непорозуміння”. Люба постійно дивувалась, як же так її чоловік міг відмовитись від квартири, його ж дітям теж десь треба жити. Рита натомість розповідала про те, як важливо мати свою квартиру і що пора вже з’їжджати від свекрухи.
Та пізніше жінки розділились. Рита ходила і намовляла Олександру, щоб та продала квартиру та віддала частку їм з Дмитром, адже їм так важливо мати свою квартиру, в них вже повноцінна сім’я і на зйомних квартирах жити їм вже не пасує.
Люба навпаки, просила невістку, щоб та нічого Риті не давала, бо вона взагалі чужа, та й дитина її не від Дмитра. І взагалі Рита аферистка ще та. Хотіла Люба, щоб Олександра віддала частку їй, адже вона законна дружина покійного дядька.
Так вони ходили і промивали Олександрі мізки дуже довго, аж поки випадково не перетнулись в неї на сходовій клітці. Оце вже були в них розборки. Розсварились вщент і розбіглись. Щоправда, війна їхня тривала недовго. Вже за декілька днів Люба зателефонувала Олександрі та заявила, що вони з Ритою разом претендують на свою долю і дівчині краще піти їм на зустріч.
Олександра відмовила у такому нахабному ультиматумі та сказала, що жодних махінацій з квартирою проводити не буде, адже оселя належить їй за законом. Тітка тепер обіцяє подати на дівчину в суд.
Чи були у вас колись “війни” за спадок?