Анна поїхала до Італії 20 років тому, тоді жінці було 45. Чоловіка не стало, діти вже були дорослі, тому жінку нічого не тримало. Ще за життя чоловік побудував для сім’ї шикарний будинок, це був найкращий будинок у селі. Сусіди заздрили Анні та поза очі обговорювали, мовляв, і так все має, а їй і того мало, за кордон їй приспічило.
Жінка віддала своїй донці будинок, адже дівчина вийшла заміж та чекала на дитину. Зять був надійний, працьовитий, тому жінка без вагань залишила на них господарство. Сину ж вона подарувала на весілля земельну ділянку, на якій допомагала побудувати будинок. Крім того, жінка регулярно висилала дітям кошти на різні потреби. Віддавала їм майже усе, що могла.
До України Анна майже не приїжджала, аби не витрачати кошти та дітям не заважати. А згодом у неї в Італії з’явились стосунки. Вона зустріла самотнього італійця, вони почали разом жити. Тепер жінці було легше, тому що вона могла вже і собі відкласти копійчину із зароблених коштів. На відкладені гроші українка купила собі однокімнатну квартиру на батьківщині, а ключі залишила синові, щоб він зробив там ремонт на кошти, що вона висилатиме з Італії.
Коли жінка таки приїхала до нової оселі, то у не був просто шок. У її квартирі жила онучка, синова дочка. Та дівчина жила там не сама, а з чоловіком та новонародженою дитиною. Анні нібито й не шкода було для онуки, але житло вона купляла на себе і вважала, що цілком заслуговує на власний куток.
Анна пішла на поступку і винайняла квартиру, але висловила сину своє невдоволення. Чоловік назвав маму жадібною, на його думку, вона може собі заробити ще, а про онуку могла б і подбати. Син вирішив продати батьківський будинок та купити дві квартири – собі і донці.
З часом Анна повернулась до Італії. Але продовжила спілкуватись з дітьми та фінансово їм допомагати, проте допомога ця тепер вже була зовсім символічною.
Вам сподобалася ця історія?