Галина вже 20 років чекає…Чекає свого чоловіка у Святвечір, а чоловік все не приходить. Її заспокоюють вже дорослий син та невістка, але все марно, бо образа давно і надовго засіла у її серці. Ось він прийшов, але на годиннику вже по дев’ятій. Удає, що щасливий та голодний, та насправді всі прекрасно знають, що це вже друга вечеря за сьогодні. Перша відбулась з іншою жінкою.
Кожне свято він проводив з тією іншою і тільки потім приїздив до сім’ї. Галина це терпіла, хоч деколи не витримувала і благала чоловіка, щоб він був вдома, з нею. Але з разу в раз чоловік зникав та розчинявся у ній, у тій іншій жінці.
Наступного ранку все було як завжди. Це ж було Різдво, тому чоловік Галини, Степан тихо одягнувся, взяв подарунок та поїхав до тієї самої. Купив солодощів, фруктів, викликав таксі і от він вже в дорозі. Ніщо не могло зупинити його на шляху до неї, ніщо і ніколи.
Ось приїхав він до своєї коханою Ніночки. Жінка ледь помітно посміхнулась. Слабка та хвора вона пішла подивитись у вікно, поринувши глибоко у свої думки. Така гарна, але така далека. Доглядальниця розповіла Степанові, що у Ніни все добре, спала вона спокійно, прокинулась у доброму гуморі. Тож чоловік ще трошки погостював у своєї коханої та зібрався до своєї сім’ї.
Ніна була його справжньою дружиною. Багато років тому вона захворіла, ситуація погіршувалась і надії на одужання не було. Десь глибоко у душі вона все ще була тією Ніною, але голову її затьмарило. Степан не міг знайти собі місця від горя, не міг змиритись з тяжкою правдою. І хоч нормального подружнього життя у пари вже бути не могло, та кохання його було настільки сильним, що він не розлучився з жінкою до цього часу.
Коли Степан зустрів Галину, то вона стала певною розрадою його печалі, чоловік захопився нею та жінка одразу ж завагітніла. Батьки наполягли на одруженні і от вони вже 20 років виховують сина. Та тут, з ними Степан тільки фізично, бо серце його і душа як і раніше належать лише одній – його справжній дружині та жінці всього життя Ніночці.
А чи змогли б ви триматись на місці Галини?