У мене є молодша сестра, проте ми майже не жили разом. А все тому, що наша матір вирішила, що двох дітей одночасно вона виховувати не зможе. На це нема ні часу, ні грошей, тому як тільки моїй сестрі виповнився 1 рік, мама відправила її до бабусі. Катя рідко бувала у нас вдома й саме бабуся подарувала їй те тепло та любов, яку ні одна з нас не отримала від матері. Наш батько був дуже слабохарактерним чоловіком. Він навіть з мамою боявся сперечатися, тому на долю своїх дітей повпливати не зміг ніяк. Його не стало вже дуже давно.
Зі своєю сестрою я почала тісно спілкуватися лише після того, як у нас з’явилися власні діти. Одразу після закінчення школи, я вступила до університету в столиці, мама заплатила за гуртожиток й вирішила, що на цьому її материнські обов’язки скінчилися. З того часу я почала виживати власними силами.
Потім вона вдруге вийшла заміж й проживала у домі свого другого чоловіка. На моє весілля вона приїхала як звичайний гість. Хто не знав, то навіть не подумав би, що це моя матір. А декілька років тому, її другий чоловік помер. Вона залишилася сама. Знаю, що з дітьми покійного чоловіка вона також спілкується доволі рідко. Я взагалі здивувалася, що його донька дозволила їй жити у його старенькій хаті. Добре, що взагалі не вигнала.
Нещодавно їй виповнилося 69 років й вона раптом згадала про своїх дітей та внуків. Каже, що хоче частіше з ними спілкуватися. Вона зараз хвора й потребує постійного догляду, але ні я, ні сестра не маємо бажання забирати її до себе. Катя взагалі майже її не знає та і я ніколи не отримувала від неї материнського тепла. Вона просто годувала та одягала, проте ми ніколи не розмовляли з нею про щось душевне та особисте. Мама завжди зникала на роботі, а у вихідні займала мене якоюсь роботою, аби я не могла її потурбувати.
Молодша сестра зараз проживає зі свекрухою і хоч стосунки в них просто чудові, забрати матір до себе вона змоги немає, адже квартира у них не надто велика. Та й не жили вони ніколи разом….
Віддавати її у будинок для людей похилого віку чи якийсь пансіонат подібного типу ми не хочемо, адже у нашому суспільстві таке зовсім не шанується. Та і якось це зовсім не гуманно. Поки просто регулярно возимо їй продукти разом з дітьми та плануємо найняти доглядальницю.
Як би ви вчинили на нашому місці?