Юлія вирішила зробити відповідальний крок та почати доглядати за своєю пристарілою матір’ю. Літня жінка потребувала все більше уваги, майже не могла самостійно існувати. Це забирало в Юлії багато часу та сил, тому вона вирішила забрати маму до себе та присвятити цьому більше зусиль. Чоловік Юлію не підтримував, йому не хотілось терпіти ці незручності в себе вдома. Але жінка не могла вчинити інакше, вона у мами була одна і це був її обов’язок – забрати маму до себе, надати їй належний прихисток та допомогу.
Чоловік терпів усе це крізь зуби. Але згодом стало помітно, що він не хоче навіть повертатись додому. Він затримувався на роботі, пропадав, не брав слухавки та зовсім перестав комунікувати з дружиною. Згодом Юлія дізналась, що в чоловіка з’явилась коханка, якій він активно розповідав про все, що відбувається в них вдома, жалівся та висловлював своє незадоволення. Коханка стала для нього опорою і з часом він таки пішов до неї, залишивши Юлю.
Та не тільки чоловікові було важко жити в цих умовах. Бабуся вже дуже хворіла, вона майже нічого не пам’ятала і погано орієнтувалась у просторі. Юліним дітям теж не легко давалось таке сусідство, тож вони переїхали жити до гуртожитку. Тож тепер Юлія залишилась без чоловіка та дітей, лише з хворою мамою.
Крім того, це повпливало на якість Юліної роботи. Постійні відгули, нестача концентрації, стрес – все це стало несумісним з повноцінною роботою і незабаром Юлію звільнили. Тепер їй вже зовсім не було куди подітись. Вона не розуміла, чи правильний вибір вона зробила? Чи потрібна була ця жертва? Тут важко розібратись, ніби усе робиш по правді, а в результаті залишаєшся ні з чим.
Тепер Юлія думає як їй жити далі і чи зможе вона ще бути щасливою.
А що ви порадили б Юлі в цій ситуації?