Тоді мені прийшла в голову хороша ідея. Я запропонувала чоловікові ночувати на кухні

Зараз моїй донечці 5 років. Ми з чоловіком планували цей важливий крок цілий рік, тому Даша була справжнім подарунком. Вагітність у мене була доволі легка та й пологи минули без ускладнень. У перший тиждень життя все складалось напрочуд добре. Чоловік у всьому допомагав мені з дитиною і я навіть повірила, що у нас все буде добре, а потім він вийшов на роботу. Працював доволі важко, а потім ще й вдома сидів у комп’ютері.

Донька, як і всі нормальні діти часом кричала ночами, а його це страшенно нервувало. Він дуже втомлювався на роботі, а тут ще й дитина вдома кричить. А потім вона взагалі день і ніч переплутала. Вночі взагалі не спала. Ми з чоловіком почали частіше сваритися й мене це взагалі не влаштовувало. От я і придумала вирішення проблеми. Як мені тоді здавалося, це була дуже гарна ідея. Я запропонувала йому спати на кухні, щоб дитина не заважала й він нормально відпочивав після роботи.

Так я залишилася з дитиною сама. Вночі доводилося самостійно справлятися з усіма проблемами. А коли потрібна була допомога чоловіка, я йшла і його будила. Це його дуже дратувало. Потім він взагалі на кухню навіть комп’ютер переніс й у спальні його вже ніхто не бачив.

Я розуміла, що таким чином ми дуже віддаляємось, тому запропонувала повернутися, коли режим Даші трошки стабілізувався. Він погодився, але тоді дитина трошки захворіла й знову почала вередувати. Це його роздратувало й він повернувся на кухню.

Коли Даші виповнилося 2 роки, я ще раз запропонувала повернутися, адже дитина вже спала у своєму ліжку, але він відмовився. А для чого, якщо на кухні у нього є все необхідне? Тоді я і зрозуміла, що наш шлюб просто валиться. Звичайно, я намагалася якось виправити ситуацію, але він не хотів цього.

Я вирішила поговорити з ним серйозно й ми вирішили розлучитися. Мені лишилася квартира, а йому машина. Зустрічаємося раз на тиждень, він до доньки приходить, хоча вони не дуже з ним близькі…

Я вважаю, що це моя провина. Треба було, щоб він завжди зі мною був і розумів як це важко ростити дитину. А так він просто пропустив цей період і “просидів” його у кухні.

Як ви вважаєте, хто винен у цій ситуації?