Я не знала, що святкування Дня народження моєї маленької донечки обернеться для нас усіх крахом сім’ї. Якби ж тільки Роман не вирішив взяти слово за столом!
Він, звісно, телефонував, вибачався, казав, що був п’яний, тому наговорив стільки дурниць, але що в тверезого в голові – те в п’яного на язику.
Не можу повірити в те, що мій другий шлюб закінчиться так… Я зустріла Рому за 3 роки після того, як овдовіла. На руках маленький синочок.
Чоловік здавався мені вихованим, тактовним, серйозним і дуже надійним. Не знаю чому, але я йому довіряла. Підкорило мене й те, як чудово він ставився до мого Данилка. Він з усіх сил намагався бодай якось замінити малому батька.
Так було рівно до того моменту, як я завагітніла.
Я вірила, що народження донечки тільки зміцнить нашу новостворену сім’ю, але помилилася. Чоловік змінювався просто на очах.
Йому стало геть байдуже до нас із сином. Все, що його цікавило – це донька. З нею він проводив увесь свій вільний час, поки ми з Данилком відчайдушно намагалися привернути його увагу.
На святкуванні ситуація ще більше загострилася.
Спершу ми всі чудово проводили час, багато гостей, багато подарунків, батьки. Рома здорово випив і коли став говорити тост, то заявив, що в нашій родині це перше справжнє свято. Побажав донечці щастя і всіляку підтримку. І раптом хтось запитав про Данила. Мовляв, він теж твій син.
І тут Рому понесло. Привселюдно він заявив, що Даня не його син і, як тільки йому виповниться вісімнадцять, він відправить його геть.
Його смикнув його ж батько, мовляв, Рома, ти ж йому тепер замість батька, знав же, на що йдеш, як можна так говорити? Здається, чоловіка це заохотило ще більше.
Він крикнув, що Даня йому не син. Він і мене вижене, якщо я не буду старатися. Тому що мені все одно йти нікуди. І щоб я навіть не рипалася. Я вислухала це все.
Відчуття було, ніби потрапила під холодний душ. Коли він закінчив, я мовчки встала з-за столу і пішла збирати речі. Рипатися я не збираюся. Ти що, Рома! Яке рипатися?
Спочатку до мене підійшла його сестра, мовляв, Аня, одумайся. Він просто випив, тому єресь несе. Не сприймай це близько до серця. Та й куди ти підеш?
Кажу, що не можу не сприймати. Він все-таки мій чоловік, і, раз він так говорить, значить, дійсно так думає. А піду до батьків. Разом і підемо. Добре, що батько стримався. Але, думаю, він з Ромою ще поспілкується на цю тему.
У той же вечір я пішла до батьків. Рома, здається, навіть не зрозумів, що сталося. Тому що став надзвонювати вранці, мовляв, що сталося.
Я розповіла йому все як є і чому Дашку він тепер буде бачити тільки по вихідним. А з Данею йому зустрічатися взагалі нема чого. Ми у батьків, і у нас все добре.
Через тиждень дідусь і бабуся Дані, батьки першого чоловіка, сказали, що наша колишня квартира в нашому розпорядженні. Вони не стали її продавати, ці кілька років там жили тихі квартиранти. Тому ми можемо знову переїхати туди, а вони всіляко сприятимуть. А Дашка тепер і їх внучка.
Рома просить повернутися, вже попросив вибачення, а я ось думаю, чи варто? Чи потрібно мені бути поруч з людиною, яка збирається вигнати мого сина, коли він подорослішає? Чи потрібно мені бути поруч з людиною, яка думає, що я збираюся «рипатися»? От і я не знаю.
Підкажіть, люди добрі, що мені робити? Поки ще місяць до розлучення не пройшов.