Ніколи не розуміла, як деяким жінкам вдається пронести своє кохання до чоловіків крізь все життя.
Я зустріла Михайла, коли мені заледве виповнилося 17 років. Втратила голову від кохання майже одразу.
Кавалер був таким ввічливим, галантним, приємним у спілкуванні. Дарував красиві подарунки, щодня зустрічав з університету та проводив додому. Хіба в такого можна не закохатися?!
Ми зіграли велике та пишне весілля. А потім у нас з’явився син Мирослав, через рік – Мирон. Про таку родину я мріяла ще з дитинства. Поруч був коханий чоловік, любі дітки. Я була найщасливішою жінкою на цьому світі.
Ось так минуло майже 30 років. Мої сини вже дорослі, живуть у інших містах. Щосуботи приїжджають з онуками в гості. Я так люблю проводити час з малюками, немов молодшаю з ними. Однак, поведінка Михайла мене дуже насторожувала. Я відчувала, ніби щось не так, але пояснити, що саме – не могла.
Наприклад, він ніколи не одягався гарно на роботу. Светрик, джинси, кросівки, та й поїхав, аби зручно було. А тепер, ніби на забаву якусь їде, а не в офіс – білі сорочки, піджаки, дорогий парфум. Нещодавно заявив, що записався в барбер-шоп.
Я навіть не знала спершу, що воно таке, поки в Інтернеті не знайшла.
До того всього, ще й в зал записався. Наш сімейний бюджет вже на межі від таких кардинальних змін. Я хотіла відкласти гроші синам на майбутнє, але ледь не щодня Мишко брав гроші на різні витребеньки. Я знаю, що у чоловіків приблизно у 40 років може початися криза. Можливо, Міша просто так намагається з нею боротися?
Минулого місяця у нього було день народження. Ми замовили ресторан у центрі міста, був великий фуршет та багато гостей. Я ж одягла свою звичайну сукню, навіть у салон не записалася – хотіла зекономити гроші, і так декілька тисяч витратили на банкет. Але ось Михайло спеціально для такого свята купив новий костюм, черевики та фірмовий годинник.
– Спасибі всім, хто прийшов на це свято. Підіймаю цей келих за свою другу молодість, якою я зараз насолоджуюся, – радісно сказав чоловік такий тост. І мене щось насторожило. Здається, що це просто жарт. Але ні.
Чоловік почав затримуватися на роботі. Навіть міг у суботу зранку прокинутися, не випити кави та поїхати, мовляв, термінові справи в офісі. Я вже не пригадаю, коли ми востаннє разом гуляли, вечеряли у кафе чи просто засинали.
Одного ранку до мене зателефонував незнайомий номер:
– Доброго дня. Мене звати Аліна. Це Галина Василівна?
– Так.
– Я б хотіла з вами сьогодні побачитися. Це терміново. Справа стосується вашого чоловіка. Зможете приїхати через годину у кафе?
Я погодилася на зустріч. Що могло трапитися? Хутчіше зібралася, одягла перше, що потрапило під руку. Навіть у дзеркало не глянула, викликала таксі та поїхала у кафе – там домовилася зустрітися з Аліною.
За столиком сиділа красива білявка, років 30 на вигляд. Фірмовий одяг, гарна укладка та манікюр. А ще багато дорогих аксесуарів та мобільний телефон. Така типова гламурна краля. А я стояла у сірому светрику й затертих джинсах. Навіть не намалювалася, почувалася тоді справжньою сірою мишкою.
– Що ж, у мене до вас серйозна розмова. Річ у тому, що я коханка вашого чоловіка. Ми зустрічаємося вже 6 місяців, – тихо відповіла дівчина.
І тоді виявилося, що не дарма мене лякали зміни у поведінці Мишка. Він так одягався заради молодої коханки Аліни. Дівчина тільки декілька місяців тому почала працювати у офісі з моїм чоловіком. І не було ніяких справ на роботі та відряджень – він проводив час з коханкою.
– Він не хотів вам про це розповідати, просто боявся образити. А піти не може. Шкода вас саму залишати на старості років. Але я вже не можу цього терпіти. Будь ласка, зробіть ви цей крок. Дайте нам щасливо пожити, адже я його кохаю, – з докором сказала Аліна.
Я не могла більше її бачити. Просто розвернулася та пішла геть. Чому Михайло так вирішив зі мною вчинити? Адже у нас є діти, онуки, я все життя старалася бути для нього такою хорошою дружиною та господинею. Забігла до ванної кімнати, впала на холодну підлогу та голосно заплакала. Не могла більше терпіти це все…
Ввечері чоловік повернувся додому. Навіть не привітався зі мною, просто наспівував веселу мелодію на кухні. Немов спеціально не помічав мене.
– Я знаю про тебе та Аліну. Годі з мене твоєї брехні та байдужості. Збирай всі свої речі та йди геть. Мені такий чоловік не потрібний. Бажаю тобі жити щасливо з молодою коханкою, – сказала я тихо та показала на двері. Михайло мовчки зібрав свої речі. І пішов геть, голосно грюкнувши дверима.
На щастя, сини підтримали мене та відмовилися навіть розмовляти з батьком через телефон, заблокували його номер. Зараз намагаюся жити без Михайла, правда, це дуже важко. Адже я 30 років прожила під одним дахом з людиною, а тут вже прокидаюся сама у великій квартирі… Хочеться аж вовком вити від такої болі. Про нові стосунки я навіть не думаю – боюся, щоб мені знову не зробили боляче. Не хочу нікому більше довіряти. У мене є сини та онуки – щастя та розрада. Так що житиму заради них.
А що б ви зробили на місці жінки? Можливо, варто не зациклюватися на такому горе-чоловікові та рухатися далі?