Раз в тиждень я робила закупи продуктів у великому супермаркеті. Того вечора було щось так багато людей, що я мало не пів години простояла в черзі на касі. А це осінь, швидко темніло і так вже хотілося скоріше потрапити додому.
Я ледве повставляла важкі пакети до багажника машини. Раптом до мене підійшла бабуся і каже:
– Добрий вечір вам! – почала невпевнено говорити незнайомка. – Скажіть, будь ласка, ви б не могли мені допомогти, у мене виникла одна проблема.
– Добрий вечір! А яка саме, щоб я розуміла чим допомогти.
– Ви напевно не помітили мене отам через дорогу. Річ у тому, що я через ці черги на касах не встигла на автобус додому, то був останній, ще й продуктів так набрала, важко буде нести! Вам не було б складно підвезти мене, це за кілька хвилин звідси?
– А! Без проблем! Сідайте де вам буде зручніше!
Я допомогла поставити її пакети на задні сидіння. Ми рушили. Як зазвичай буває з літніми людьми – пані Наталя трохи розповіла про своє життя.
– Народила трьох дітей! Чоловіка мого не стало ще років 10 тому. З того часу я зовсім одна. Діти виросли і пороз’їжджалися хто куди за кодон, там і дотепер. Я рада, що вони влаштували собі життя, але в мене тут більше нікого не залишилось. Я навіть не маю кому поплакатися! Натякала, щоб хтось забрав мене до себе, та вони лиш відмовчуються, я розумію, у кожного своє життя і проблеми. А ось і мій будинок, дякую вам дуже!
Ми попрощались, а я потім сиділа вся в думках про те, що відбулося. Ззовні пані Наталя мала охайний вигляд, тобто одягнена у брендовий одяг, макіяж, манікюр. Скоріш за все діти висилали їй кошти на життя.
Але постає інше питання: це отак маєш ти сімʼю чи ні, а все одно у старості будеш самотньою людиною?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com