Перше знайомство зі свекрухою у мене вийшло, м’яко кажучи, дуже цікаве. Тоді ми з Дімою зустрічалися рік та вже заручилися. Правда, наречений все ніяк не хотів мене приводити додому, аби я з його мамою побачилася. То пані Галина на роботі, то вона на дачу поїхала, то ще якісь справи має.
Ну але я йому вже не якась проста дівка, а наречена! Тому наполягла, аби Діма все-таки зателефонував матері і сказав, що у неділю після церкви ми прийдемо обов’язково.
Я купила пані Галині її улюблений тортик Наполеон та ще пляшку шампанського взяла. Одягла гарну сукню, нафарбувалася, локони підкрутила.
– Лізо, але ти цей, у мами сильно не переїдай.
– Чого?
– Ну просто не переїдай і все. Потім поясню.
Я не розуміла, чого це наречений мене так “залякує” їжею мами. Однак, коли побачила святковий стіл, то ледь у туалет блювати не побігла.
Видно, що всі страви не свіжі. Картопляне пюре було тверде та жовтезного кольору. Суп з якоюсь плівкою та пахне не дуже смачно. Салат з крабових паличок прокис та плавав у майонезі.
– А я не люблю стояти на кухні. Тому всі страви готую на перед, аби собі так життя полегшити. От як Дімка сказав, що ти прийдеш, то одразу і приготувала.
А Діма тільки в четвер попередив маму про візит. І виходить, що тим стравам вже 4 дні. Тому я потрошки випила супчику, подзьобала, як та пташка, салат, а до картоплі навіть не доторкалася. Єдине, що я потім їла – це мій торт, бо він точно був свіжий.
Я закрила на це очі та удала, що все смачно. І думала, що свекруха не заразить мене такою “звичкою”.
Але на новосілля вона прийшла до нас у гості. Ми якраз купили нову квартиру та тільки обживалися. Першим ділом пані Галина відчинила дверцята холодильника та зойкнула:
– Господи, що тут твориться?
– Ви про що?
– Холодильник порожній!
– Ну так, гості тільки завтра мають прийти. Я зранку встану та все приготую.
– Так не можна! Ну тобі кухня для чого потрібна? Аби на ній готувати. Нащо ти про гостей завчасно не подумала?
– Воно ж не свіже буде.
– Ніц за вечір не станеться!
Тепер свекруха постійно згадує той випадок та при нагоді навіть може “підколоти”. Не соромиться біля родичів таку горе-невісточку попустити.
Часто вона приносить нам 20 голубців готових, пакети вареників та пельменів. Бували випадки, що рис чи гречку з тушкованим м’ясом віддає. Але ті продукти вже не свіжі. Складається враження, що пані Галина відає те, що сама не доїла. Ніби ми якісь свині у селі та маємо ті помиї доїдати.
Нас у квартирі двоє і ми не їмо так багато. Якщо я зголодніла – то просто йду до плити та готую. А не витрачаю свої нерви на те, аби каструлю борщу наробити. Тим паче, інколи ми можемо собі замовити доставку з кафе. Та врешті-решт, біля нас є магазин, де продаються заморожені котлети, млинці, вареники. Чого душа тільки побажає!
– Я цього не розумію. Ти жінка і повинна готувати для чоловіка. От прийде він з роботи, а ти йому на стіл одразу і рибку поставиш чи борщику даси.
– Воно не свіже. Та і ваш Діма сам собі яєшню зробить чи канапки. руки має аби приготувати.
Ці суперечки зі свекрухою не припиняються. Вона вважає, що я геть лінива і не хочу готувати. Але я не кажу, що вона також має дивні звички і не читаю моралі.
Діма старався з нею поговорити, але то марна справа. Пані Галина каже, що вона старша і краще знає, як то зробити. Я лиш її перекривляю за спиною та пальцем біля скроні кручу. От попалася мені свекруха – всім свекрухам свекруха!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com