Пишучи цей пост, я добре усвідомлюю, що він ніколи не набере безліч вподобань та поширень, адже він не про скандальне життя відомих людей, не про політику і не про блогерів. Навіть не дасть вам розуміння того, як заробляти з нічого.
Ця історія про крихітних зірочок, яким не судилося довго пізнавати світ через онкологію. Я дуже хочу. аби кожен хто прочитає ці слова гарно подумав про те, як він живе і чи все робить добре.
Це мале янголятко вже було повністю без звичного для нього волосся, очі були досить зажуреними, але у голосі відчувалася нотка позитиву:
— Пані Олено, а можна я ще трішки поживу? До суботи?
Ця медсестра працювала в онкологічному центрі понад 10 років. Вона звикла до багатьох факторів, але до таких питань звикнути не можливо. Жінка, звісно, завжди хотіла підбадьорити свого маленького пацієнта добрим словом, а після того, як вийде з палати – дуже довго плакала.
— Звісно, янголе. Ти будеш жити, ти будеш дуже довго жити!
— Розумієте, у мами день народження якраз у суботу, а я хочу її ощасливити і зробити подарунок.
Мале хлоп’я витягнуло з-під своєї подушки маленьку ляльку у якої теж не було волосся. Олені стало так боляче, що вона не витримала і вибігла з палати.
От тільки подумайте. Ми сидимо у теплій хаті, офісі або їдемо за кермом, а в цей час помирає маленьке дитя від раку. Хіба ми думаємо задумуємося про це? Хіба від цього починаємо більше цінувати моменти? Так, рак є страшним і від нього помирає безліч людей по всьому світу, для нього немає вікових обмежень
Мені так болить саме за дітей, адже вони ще такі маленькі, нікому не нашкодили і навіть не зрозуміли нічого, абсолютно нічого про цей світ. Яким вони його запам’ятають?
Вони постійно відчувають біль, не тільки фізичний, впевнена, що вони, зовсім крихітні, але вже багато чого розуміють більше за дорослих.
Боляче.
Боляче розуміти, що досі нема ліків, які можуть з легкістю побороти рак.
У цього ж хлопчика було одне просте бажання. Принести щастя для своєї мами у її день народження. Він розумів, що був би його останній день народження поуч з мамою. Він хотів отримати цей шанс.
Навіть найкращі лікарі не зможуть дати 100 відсотків гарантії того, що малюк промовить таке бажане для мами: вітаю!
Мені цікаво, чому люди досі не застосовують ту дорогу техніку, винаходи і тому подібне, для того, аби виліковувати рак, хоча б у людей!
Та, хіба я не скажу правду, коли згадаю і про інші куточки світу, де люди і в тому числі діти помирають просто від голоду, від того, що у них немає води. Чому так не справедливо?
Чому хтось може розкошувати і сміятися з нещасних людей, а інші змушені терпіти та прогинатися?
Від кого чекати допомоги? Хто готовий пожертвувати своїм добром? Одиниці, чи не так?
А ми далі, обговорюємо такі земні нікому не потрібні речі: хто і як на кого подивився, скільки у сусіда коштує машина, чому у нас туфелькі гірші, ніж у нашої подруги.
Я дуже надіюся, що мої слова торкнулися вашого серця та душі.
Які ваші думки з цього приводу?