Я завжди пишалася, що народила і виростила чудового сина. Але 3 роки тому в нашій родині сталася страшна траrедія, в результаті чого я засумнівалася: а чи правда виростила хорошу, добру людину?
Моя невістка пішла з життя під час полоrів. Мій онук залишився без матері. Мій син так важко переніс втрату коханої, що не хоче бачити сина. Батьки дружини теж відмовилися від дитини. А я не змогла. Я взяла його до себе. Не знаю, чи зможу я замінити йому батьків. Але я намагаюся, як тільки можу. А мій син став холодним навіть до мене.
Він не може пробачити мені, що я взяла дитину. Дивлячись на поведінку сина, я сумніваюся: чи зможу я хорошу, чуйну, добру, благородну людину виростити вже з онука? Він думає, що я, забравши дитину, зрадила його. Може, він десь правий. Може, я не повинна була забирати його.
Може, як мати, я повинна була підтримати свого сина, що б він не робив. Але я дивлюся на це невинне створіння і розумію, що не змогла б інакше. Як я віддам це диво в дитячий будинок? Що там його чекає? Ким виросте?
Як складеться доля? Ці питання мучать мене. Неначе мене ставили перед вибором: або син, або совість. І я вибрала друге. Не знаю, Всевишній прийме мій вибір або засудить. Мені насилу вдається доглядати за онуком. Адже я зараз не така молода, як в ті часи, коли виростила сина. Мої подруги пропонують мені допомогу, якщо знадобиться. Але я намагаюся все робити сама. Онук спокійний і слухняний хлопчик. Хоч в цьому мені пощастило. Сподіваюся, що у мене все вийде. І що у нього все буде добре.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.