Ліля та Дмитро були такі щасливі! Вони познайомилися, закохалися та одружилися. Жили вони просто чудово. Вони мали свою квартиру, гарну роботу з чудовою зарплатою. Звичайно, був автомобіль.
Вони часто їздили на різні курорти. Разом вони прожили чудово вісім років. І ось два роки тому вони задумалися про те, що настав час їм ставати батьками. Але лелека до них не поспішав, тому Ліля пішла на обстеження. Лікарі лише розводили руками.
– Нам дуже шкода, але ви не зможете подарувати чоловіку дитинку.
Після цього відносини між ними стали змінюватися в гіршу сторону. Дмитро намагався більше часу проводити зі своїми друзями. Він став ходити до бару, став часто затримуватися на роботі. А Ліля весь час лила сльози.
І ось одного разу вона зрозуміла, що треба серйозно поговорити із чоловіком.
– Дмитре, нам треба з тобою серйозно поговорити!
– Я теж так думаю!
– Я не хочу тебе втратити. Але ж ти бачиш, які у нас стали з тобою стосунки. І я знаю, що це я в цьому винна. Тому що я не можу подарувати тобі дитину. Я хочу, щоб ми з тобою всиновили дитину. Бажано, щоб це була зовсім маленька дитина. Ти подумай над моїми словами. Я прийму твоє рішення.
Дмитро, посміхнувся, обійняв Лілю і сказав:
– Мені не треба над цим довго думати! Я дуже тебе люблю і я згоден! Завтра ж почнемо збирати документи!
Ліля була дуже вдячна своєму чоловікові за кохання, за підтримку та розуміння.
І ось розпочався новий етап у їхньому житті. Вони шукали малюка та оформляли необхідні документи.
Весь цей час Ліля ходила, підкладаючи собі під одяг накладний живіт, щоб у сусідів не виникло питань, звідки у них взялася дитина. Батьки Лілі та Дмитро повністю їх підтримали.
Ось нарешті вони усиновили дитину — хлопчика. Кароокий Роман був дуже схожий на Дмитра. Це була просто якась неймовірна схожість.
Роман ріс чудовим малюком: дуже розумним і спокійним, навіть попри те, що всі його дуже балували: і батьки, і бабусі з дідусями.
Він чудово навчався у школі, і завжди радував своїх батьків. І ось коли Роман був у третьому класі, вони всією сім’єю поїхали на море. Відпочили вони просто чудово. Повернулися додому дуже задоволені відпочинком. А за два місяці Ліля раптом дізналася, що вона при надії. Це була чудова новина! Лікарі сказали, що у них має з’явитися дівчинка.
Дмитро сказав Роману:
– У тебе буде маленька сестричка! Ти мусиш допомагати нам її виховувати і мусиш її захищати!
Роман цим дуже пишався і з нетерпінням чекав на появу малюка. І ось одного разу він повертався зі школи, а на лавці біля під’їзду сиділи бабусі-сусідки. І ось одна з них, баба Стефа покликала Романа.
– А це правда, що твоя мати чекає дитину?
– Так правда! У мене скоро буде сестричка!
– Бідолашний! Сиріточка! Ось у них з’явиться дитина і вони тебе назад у дитячий будинок відвезуть!
Роман розплакався, коли почув.
– Я не сирота! Мої батьки мене люблять!
І Роман побіг додому. Ліля та Дмитро були вдома. Ліля почувала себе не дуже добре: вона ж була вже на останньому місяці, їй було дуже важко ходити. А тут прибіг заплаканий Роман. Ліля та Дмитро кинулися до сина.
– Що трапилося? Ти впав? Тебе хтось образив?
– Бабуся Стефа сказала, що ви взяли мене з дитячого будинку. І коли у вас буде своя дитина, ви мене назад віддасте! Невже це правда?! Ви ж мене не віддасте назад?
– Звичайно ж ні! Синку, ми дуже тебе любимо! – Почала заспокоювати хлопчика Ліля.
Дмитро розлютився, вибіг надвір і сказав:
– Ви що собі дозволяєте? Навіщо ви це зробили?
– Я сказала вашій дитині правду! А навіщо ви його обманюєте?
– Ви зробили поганий вчинок! Роман – наш син і ми його дуже любимо! Не смійте так говорити.
І тут раптом Дмитро почув дивний звук. Він побіг додому. Ліля перенервувала і їй стало не добре. Дмитро викликав швидку допомогу. Коли Дмитро посадив дружину в машину, він сказав бабі Стефі:
– Моліться, щоб все було добре!
Але, на щастя, все закінчилося благополучно. Незабаром на світ з’явилася маленька чудова дівчинка Софія.
– Ура! У мене тепер є сестричка! Я її нікому не дозволю кривдити! – радісно вигукував Роман.
З того часу минуло багато років. Роман виріс, став гарним хлопцем. Він просто неймовірно схожий Дмитра. А Софія дуже схожа на свою маму Лілю. Роман завжди оберігає свою сестру, і Софія просто любить свого брата. А нещодавно Софії виповнилося 16 років. Роман закінчив університет і привів додому свою наречену, щоб познайомити її з батьками. Наречена Романа, Мирослава, всім дуже сподобалася.
Вони почали готуватися до весілля. А ось нещодавно Дмитро повертався після роботи додому. Його покликала баба Стефа.
– Ти пробач мені! Стара я, може, скоро відійду у інший світ. Я не хочу з такою важкістю відійти. Вибач мені, образила я тебе дуже.
– Бог вам суддя. Я на вас не ображаюся. Але кому потрібна була ваша правда? Адже вас ніхто її не просив говорити!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.