З Андрієм ми познайомилися, коли я ще тільки закінчувала навчання в університеті. Зустрічалися ми з ним десь близько 5 місяців, планували скоро одружитись і створити хорошу сім’ю.
Згодом я дізналася, що чекаю дитину. Я відразу повідомила Андрієві цю гарну та радісну для мене новину. Але він зовсім не зрадів моїм словам, а скоріше навпаки.
Дізнавшись про дитя, Андрій просто відразу ж покинув мене, аргументувавши це все тим, що дитина йому не потрібна зараз, а наші відносини вже вичерпалися повністю.
Загалом, Андрій майже відразу змінив свій номер телефону на інший, виїхав кудись і більше я про нього не чула і не знала нічого.
А переді мною стояло питання: що робити і як далі жити одній, як впоратися ще й з дитятком, адже на одні руки це все не просто зробити, а я ще зовсім молода, у мене все по переду, але з дитиною важко буде щось змінити на краще в моєму житті. На той момент я вже отримала диплом і працювала, заробляла непогано, свого житла у мене не було, жила одна на орендованій квартирі.
Вирішальну роль у той непростий період мого життя зіграли мої рідні батьки, вони переконали мене залишити дитину і пообіцяли, що в усьому допомагати мені надалі.
Поки я чекала дитину, то особливих почуттів до неї не відчувала зовсім, мене більше турбувало розставання з Андрієм, якого я все ще щиро кохала, і думки у мене були лише про нього, не переставала надіятися на те, що він повернеться до мене.
Але поява малюка все повністю змінила в моєму житті. Я глянула на життя по-іншому, зовсім іншими почуттями, яких ніколи раніше у мене не було. Тепер для мене це була найрідніша людинка у світі. Я назвала свого синочка маленького Іванком.
Звичайно, було важко перші два роки, поки дитина не пішла в садочок.
Добре, що допомагали батьки, за що їм окрема подяка, без них я сама б не впоралася, а, завдяки їм, я насолоджувалася своїм материнством повністю. Навіть в цей непростий час я змогла бути щасливою завдяки близьким людям своїм.
Працювала я дома, через інтернет, ще й підробляла нянею. Коли було з ким залишити дитину, йшла в нічну зміну на роботу продавцем. Але гроші я заробляла стабільно, я розуміла, що тепер відповідальна ще й за свою дитину, адже не хотіла повністю звалювати всі турботи на плечі батьків. На той момент повністю забезпечувала нашу маленьку сім’ю.
З орендою квартири допомогли батьки, орендувала я невелику однокімнатну квартирку, нам з сином вистачало.
Як тільки дитина пішла в садочок, стало мені вже тоді набагато легше. Змогла я відразу повернутися на колишнє місце роботи й життя завирувало новим ключем.
Його тата я так більше і не бачила жодного разу за весь цей час, та й почуття до нього у мене вже минули, та й знати не хочу тепер його зовсім. Образа до нього минула, залишилася лише байдужість.
Та й пройшло вже багато років, я зустріла свою половинку, вийшла заміж все ж, а мій чоловік прийняв сина, як власну рідну дитину.
Будь-яку ситуацію можна прийняти, пережити, поліпшити, вибратися з неї. У мене на той момент теж було важко з фінансами, але вибралася, видерлась, не залишила своєї дитини. Відмовитися легко, а повернути свою дитину дуже важко.
А відсутність чоловіка поруч у такий важкий момент – не привід залишати своїх дітей, адже діти виростуть і життя обов’язково налагодиться, головне не опускати руки. Я дякую батькам за підтримку, вони дуже допомогли мені.
Ніколи не опускайте руки, навіть коли здається, що весь світ проти вас.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними