Жінка поїхала на тиждень у відрядження, дізналася про це посеред ночі, тому не встигла зателефонувати і попередити чоловіка, який якраз був на нічній зміни.
Маргарита завжди затримувалася у відрядженнях, але цього разу все йшло, як по маслу. Інвестори дуже швидко підписали згоду, тому і поїхала вона відразу до себе до дому, до Житомира.
Купила білет, зайшла у свій купе і побачила жінку, якій на вигляд 35-40 років.
Блондинка, струнка, гарно одягнена. Ще й у голові Маргарити промайнуло: мабуть, має чимало кавалерів. Таких красунь завжди цінують.
Причинилися двері і розпочалося знайомство:
– Доброго дня, я Маргарита, а як вас звати?
– Добрий. Я Анна, дуже приємно.
Жінки розклали свої речі, замовили чай і продовжили діалог:
– А куди ви їдете? – запитала Анна.
– У Житомир. – відповіла Маргарита і відразу почала розглядати чи нема часом обручки на руці її сусідки.
Надто симпатична вона для того, аби досі бути незаміжньою.
– Справді, у Житомир? Я теж! Нам, мабуть, разом виходити.
– Мабуть. Я до дому їду, до чоловіка, а ви Анно?
– Ой, не повірите. Я вже два роки зустрічаюся з своїм майбутнім чоловіком, але ще так ніколи і не була у нього. Він постійно приїздив до мене, навіть з батьками та родичами вже знайомила його. Ось це зранку зателефонував, запросив до себе, а я зраділа і погодилася. Навіть з роботи толком не відпросилася. Ось, телефоную йому, а він не відповідає. Як мені з ним зустрітися, коли я навіть не знаю де він живе? А він ще й не знає у якому я вагоні. От халепа. Чому він не відповідає на дзвінки?
– Може, він просто телефон загубив? – хотіла якось заспокоїти Анну Маргарита.
– Я дуже на це надіюся, бо маю для нього гарну новину, яку можна розповісти тільки на живо, бо по телефонній розмові це зовсім не те.
– І що за новина? – з цікавістю запитала Маргарита.
– У нас буде спільна дитинка! Уявляєте? Я така щаслива. Завжди мріяла бути вагітною лише від чоловіка, якого безмежно кохаю. І ось, здійснилося. Зовсім скоро, за декілька місяців ми будемо батьками.
– Круто! Я вас вітаю! Справді, я щиро радію за такі пари, адже у мене з чоловіком нема дітей. Ми вже витратили чималу суму, а все ніяк не виходило, тому вирішили жити для себе. Чоловік, наче не проти, вже звикли.
Здійнялася пауза і пролунав телефонний дзвінок до Анни.
– Любий, це ти? Яка я щаслива, що ти вийшов на зв’язок! Рідний, я вже їду! Зі мною також їде жінка з твого міста. ми у 12 вагоні, тому зустрічай на пероні.
Промайнуло три години, наче, як дві хвилини. Жінки встигли переговорити усі теми і ось, станція Житомир.
Чоловічий силует, який тримає квіти виднівся на пероні:
– Андрію! – щасливо прощебетала Анна.
– Андрій? – здивовано вигукнула Маргарита.
Як гадаєте, чи випадковою була ця зустріч жінок, чи це підлаштувала доля?