Навчання для життя…
Мама у мене була і є досить хитрою жінкою, тому очікувати від неї можна чого завгодно, але найбільше мені запам’ятався фрагмент з дитинства, а ось і він:
Після роботи батьки завжди йшли на кухню. Батько читав пресу, а мама куховарила, готувала для сім’ї вечерю, а я просто сиділа та спостерігала.
Саме того вечора мама повелася зовсім не типово. Вона поставила на стіл для тата підгорілий тост, що аж чорнів і банку варення.
Мені було цікаво, що на це скаже тато, але він тихенько з’їв та приязно подякував.
Мама після вечері попросила вибачення за підгорілий тост у тата, а той відповів що просто обожнює саме такий хліб.
Перед сном мене мучило питання і я побігла до тата:
-Татусю, а ти справді так любиш такий чорний хліб?
-Доцю, наша мама дуже втомилася на роботі, тому я не хотів її образити. Бачиш, я здоровий, живий, маю гарний настрій і мама вже не така сердита. А якби я зробив зауваження, що б це було? Уявляєш? Слова часто більше завдають шкоди, аніж пересмажений хліб.
Ось так, відтоді я знаю, що слова потрібно завжди контролювати.
А ви навчаєте своїх дітей ввічливості?