Їй завжди було важко товаришувати зі своїми однолітками, адже дівчатка з класу навіть заздрили Юлі, хоч та навіть ніколи нічим не любила хизуватися.
Юля дійсно була дуже старанною та талановитою дівчинкою, але вона не хотіла виставляти це на показ, а навпаки.
Так, вона відмінно вчилася, навіть встигала ходити на танцювальний гурток і грала на скрипці, бо навчалася ще й у музичній школі, а як смачно готувала – словами не передати, бо то потрібно просто їсти.
Щовечора Юля була на кухні з мамою, аби порадувати своїх тата та братика.
Тому, у школі вона практично ні з ким і не дружила, та мала одного друга – Тараса, який що перерви приходив до дівчини, аби просто поговорити.
Та якось, після уроків Юля вибігла вся розплакана зі школи, а Тарас навіть не міг наздогнати її.
– Що з тобою? Чому ти плачеш? – збентежено запитав Тарас навздогін.
– Дівчата з мого класу насміхаються з мене, говорять різний бруд, мені це дуже не приємно! – сказала Юля.
– Хороша, навіть не думай через це плакати! Для чого плакати, якщо ти в рази краща за них, а вони просто заздрять!
Після цього, Юля навіть перестала так часто виходити на коридор до Тараса, адже дівчата з її класу насміхалися не тільки з неї, але й з її друга, тому вона вирішила, що так буде краще.
Ось так і втратила через такі речі свого найкращого друга, а якби була морально сильнішою – дала б відсіч.
Її найкращий друг завжди підтримував, розумів і старався надати гарну пораду.
А поки, вона старалася віднайти себе та зайняти думки співами, музикою, танцями.
Уже зовсім скоро Тарас буде випускником, тому Юля розуміла, що вони з ним більше не бачитимуться на перервах.
Якось мама зайшла до кімнати Юлі, яка якраз думала над тим, як зробити, аби не втратити зв’язок з Тарасом.
– Доню, чим ти засмучена? – мама ніжно запитала.
– Все добре! – Юля сказала.
– Здається, я знаю. Той хлопчик, з яким ви танцювали на вечірці, він тобі подобається, правильно?
– Та як ти все знаєш? Ми раніше дуже гарно спілкувалися, а зараз…
–Юлю, я щоразу бачила його біля тебе, тому нічого складного.
Юля розповіла мамі про недавні події.
– Повір, що все буде добре – запевнила мама.
Також, мама поділилася своїм життєвим досвідом, розповіла про свої помилки у житті і Юлі стало легше.
Дівчинка, наче прокинулася і стала впевненою у собі.
– Мама каже правду, ніхто і ніщо не варте того, аби я втратила Тараса. Ми мусимо помиритися на його випускному.
І ось, випускний вечір.
Юля уже продумала, як і коли підійде то Тараса і як подарує йому тортик, який спекла сама.
Та це, було лише думками. Дівчинка спостерігала за тим, як до її Тараса почали підходити рідні, друзі і вітали його, а вона так і не насмілилася підійти сама до Тараса.
– Ти випадково не на мене чекаєш? – запитав у Юлі Тарас.
– Так, на тебе.
– З днем народження, тебе, люба! – простягнув квіти Тарас.
– Ти досі пам’ятаєш? – схвильовано запитала Юля.
– А це – тобі. – і дала Тарасові тортик.
Як тільки Тарас розпакував коробку, то побачив, що він теж отримав квіти, але солодкі, як він і любить.
Вони стояли, як причаровані. Наче, для них зупинилася мить.
Та до Тараса підійшов однокласник і нагадав про те, що вже час йти святкувати випускний.
– Дякую тобі, хороша за подарунок. Тримай, – і дав Юлі папірець.
Розгорнувши листок, Юля прочитала: «О дев’ятій вечора виходь біля свого під’їзду. Тарас».
Тарас знав, що Юля не зможе не прийти, тому підготував записку завчасно.
Юля весь цей час не могла нічого робити, вона так хвилювалася…
– Доню, ти не хвилюйся, я сама приготую і приберу вдома, а ти можеш йти збиратися. – сказала мама до Юлі.
Мама відразу зрозуміла, що сьогодні Тарас сьогодні завітає до них у двір.
Юля навіть нічого не відповіла, бо розгубилася і зашарілася. Відразу побігла до своєї кімнати.
– Ходімо, я тобі щось покажу, – сказав Тарас, як тільки-но відкрилися двері її під’їзду.
Їхній шлях тривав 34 хвилини, Юля усе запам’ятала.
Вона зрозуміла, що ще ніколи не бачила такого красивого пейзажу, як тут.
– Ну а тепер, нумо їсти твій тортик, бо я навіть чай у термосі взяв! Хочу, аби ти відчувала себе святково.
Юля розчинилася у цій атмосфері і зрозуміла, що їй ще ніколи не було так добре, як зараз у цей момент.
Вони говорили, сміялися, згадували усе, що їх пов’язувало.
– Доцю, ну ви де? Ми усі чекаємо на тебе і Тараса – з телефону було чути радісний голос мами Юлі.
– Ми миттю, матусю!
Ось так і відсвяткували день народження Юлі і випускний бал Тараса у тісному та такому рідному оточенні.
Хоч і ніколи не було подруг у Юлі, але вона щаслива від того, що у неї є ці прекрасні люди.
А у вас є хороші подруги?