Поблизу річки жила сім’я рибалки.
Не так давно у них все було дуже добре, але зараз річка висохла і риби вже нема, а відповідно і прибутку нема. Ще й човник зламався, тому для того, аби зловити хоча б для себе риби, щоранку його потрібно було ремонтувати.
Та якось, біля будиночка проходив старий чоловік, він і попросив, аби його прихистили на ніч.
Сім’я дуже щедро зустріла старенького, хоч і самі вони не дуже мали що їсти.
Коли дідусь зранку покидав будинок, то запитав чим буде корисний сім’ї, аби віддячити.
Та рибалка бачив, що дідусь зовсім не багатий і сказав:
– Я думаю, що ти людина, яка вже багато чого знає, тобі в подяку дай мені пораду. Скажи, як мені з бідності вирватися, як гідно почати жити?
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з бідності, втопи свій човен!
Спокійно сказав дід і далі пішов собі.
Рибалка тоді ще й подумав, що старенький дідусь помилився, бо як це втопити те, що приносить до хати хоч щось.
Тому, човна він так і не втопив, жили далі в бідності, убогості.
Та попав під бурю рибалка. Дивом вижив, хоч і човен розбився на дрібненькі частинки.
Сім’я довго не знала, що робити, але довго не засмучувалися. Вирішили піти в інше місце та пошукати кращого життя де-інде.
Прийшли вони до селища, де було дуже багато рибалок, а у них були різні човни, такі вже гарні, що у нашого рибалки серце завмирало.
Він розумів, що зараз не може придбати для себе хоча б найстаріший човник, тому зажурився і сидів на березі.
Сидів і думав: он той човник можна відремонтувати, а ще той, бо скоро може з дурниці розсипатися. Підійшов до власників човнів та дав свою пораду, а ті попросили, аби він відремонтував для них човни за плату.
Зрадів чоловік і зробив все на совість. З того часу і займається тим, що ремонтує човни і має з цього не поганий прибуток.
У селищі всі поважали сім’ю колишнього рибалки, який тепер майстерно ремонтував човни і насолоджувався своєю справою.
Навіть з далеких містечок приходили до нього і просили допомоги.
Всього декілька місяців, а у чоловіка вже і гарний будинок і жінка в красивому одязі і діти почали відчувати смак нормального життя.
Та прийшов час і згадали вони слова їхнього гостя старенького дідуся.
Мораль:
Часто людина звикає до чогось одного і вже не уявляє свого життя без цього, хоч воно і тягне на них. Варто всього лиш відпустити те, що не подобається і шукати, бо обов’язково знайдеш!
А ви легко відпускаєте те, що вас обтяжує?