Моя рідна сестра ще 8 років тому вперше поїхала підкорювати нашу столицю.
Хотіла навчатися в університеті, але не вийшло, ге вистачило розуму. Та на те, аби одружитися з багатим місцевим жителем розуму вистачило.
Коли приїжджала до нас з батьками, то все їй було не так. Казала, що ми живемо, як бомжі.
Навіть її чоловік, який з малку звик до розкішного життя не дозволяв собі так говорити та поводитися з нами.
Поки сестра влаштовувала своє київське життя, я одружилася зі своїм першим коханням, жила з батьками з чоловіком та з сином.
Ясна річ, що кімнатка, яка була колись для сестри стала кімнатою для малого, та й сама вона казала, що не проти, бо не планувала переїздити до нас.
Син пішов вже в садочок, я почала знову працювати, ніби все було добре.
Виявилося, що моя сестра спромоглася зраджувати своєму золотому чоловікові і завагітніла від іншого. Природно. що все пішло до розлучення.
Куди їй було повертатися, як не туди, куди почала плювати останнім часом.
Влаштовуватися на роботу вона не хотіла, але ж могла, бо був лише перший місяць вагітності.
Взагалі дивуюся з реакції батьків, адже вони дуже жаліли її, давали їй свої гроші із схованки на чорний день, а ще, вони знали, де ми з чоловіком зберігаємо свої гроші. І ті пішли на витребеньки сестри.
А я людина не конфліктна, тому ніколи не сварилася, а тим паче через гроші.
Найбільше мене вбило те, що коли я поверталася з роботи, то побачила свої речі на порозі. Мама стояла біля них. Були заплакані очі. Ось, що вона сказала мені:
– Доню, ти не повинна ображатися! Тобі нема що робити у цьому домі, бо ти не дозволяєш людям бути щасливими. Тримай, тут трохи грошей, але в цей дім не повертайся!
Вирішила, що заберу сина, не хочу, аби він там жив.
Тому, декілька років ми з ним були в орендній квартирі, а чоловік ні гривні не дав для нашого малого.
Він виховував сина моєї сестри, тому для чого йому свій, чи не так?
А мої батьки? Вони не кращі! За 4 роки навіть слова до нас не мовили, не поцікавилися нашим життям, а про допомогу годі й говорити. Та зараз, чомусь згадали про мене.
Знаєте, що сталося? Моя сестра пішла далі!
В соціальних мережах шукала собі іноземця і таки знайшла, а ще він їй оплатив квитки, тому її навіть в Україні нема, проте її син є.
А тепер готуйтеся до абсурду:
Батьки кажуть, що я просто вимушена повернутися до дому, жити зі своїм колишнім чоловіком та виховувати дитину своєї сестри, як рідну.
Вони що, думають, що я взагалі без почуття гідності та гордості?
Як можна бути такими батьками, я не розумію і ніколи не зрозумію.
Позбавити свого рідного онука батька, бабусі і дідуся одразу. Так ще й вигнати з дому!
А що б ви зробили на моєму місці?