Зіні було важко, вона відчувала, що її душа з кожною секундою стає все важчою. Вона вже не знала, як ту ношу донести, але й залишитись без неї теж не можна. Жінка розуміла, що це все не лише через втрату чоловіка, а й через те, яка доля його спіткала і як змусила страждати. Олег ніколи не розповідав про свої переживання, намагався приховувати, але в його добрих очах завжди був смуток. Навіть в щасливі хвилини, коли тримав на руках малесеньку донечку. Зіна часто розпитувала його, в чому річ, однак він нічого не казав, мовляв, характер такий, що тут вдієш.
Та жінка теж страждала, бо відчувала ту стіну між ними, все намагалась зрозуміти, але Олег навіть натяків не давав. Їй хотілось, як колись, тепла, любові, затишку сімейного, але не судилось. тепер вона розуміє, чому. Але чого ж він не розповів про усе? Вона б йому допомогла з тією бідою і їхні останні роки були б набагато веселішими, щасливішими, не такими приреченими.
Олега Зіна так ніколи б і не зрозуміла, якби не його сестра Галина. Просила пробачення за брата, казала, що на те була важлива причина. А яким же Олег був колись? Постійно окрилений, щасливий юнак, хоча виховувала його мама. Він не думав, що в житті можуть бути негаразди. Мріяв про свою Наталочку й час, коли вже закінчить школу, навчання в університеті, стане на ноги й забезпечить свою сім’ю всім необхідним. То було кохання зі школи. Щодня він носив її сумку додому і цілував у щічку. Усі однокласники знали, що то любов, тому й називали Ромео і Джульєттою, а він ніколи не дратувався через це, бо, як і Ромео, був готовий життя віддати за кохану.
А от Наталиним батькам такий Ромео не дуже подобався. Її мама хотіла, щоб чоловіка дочка знайшла відповідного, заможного, з великими статками і повною сім’єю. Адже за такого вийшла колись вона — багатого військового, хіба ж в ті часи були кращі за рангом чоловіки? Але Наталочку вдома не зачиняли і нічого не забороняли, казали, що ще дитина, підросте й отямиться. Однак роки минали, а дитяча любов залишалась, тоді ж батьки вивезли дочку з села так далеко, що ніхто й не знав, де її шукати. А за кілька місяців й самі переїхали туди.
Олег тоді не розумів, що відбувається, довго думав, страждав, переживав. Він же так старався! Всім допомагав, квіти Наталі дарував, добре вчився, що ж не так? Якщо річ в грошах, то він би заробив їх, звісно, але ж в його віці ще хорошу роботу не знайдеш, вони й не планували тут і зараз одружуватись. Він не міг повірити в реальність, довго хлопець приходив до тями, вже в університеті столичному вчився, а друг все питав, чи немає кращої за Наталю, бо ж так не можна жити, дівчат навколо багато, візьми та вибери.
Олега постійно “добивали” такі слова друзів, якось він вирішив, що одружиться з першою, кого зустріне під час прогулянки. Так і сталось. Дівчина була дуже гарною, але глухонімою, та Олег все одно взяв на себе таку відповідальність і одружився. В них народилась донечка, але згодом дружина все ж повернулась до батьків, не склалось життя. Після цього випадку чоловік повернувся додому і там довго працював на заводі, тож часу на любовні інтриги не мав.
Та якось в те особливе рідне село повернулась Наталя. Вже стільки років минуло, а він не знав, де вона. А що вона? А вона всі ці роки розпитувала, де він і з ким. Знала, що одружився, що має доньку. Наталя б і не приїхала, якби не дізналась, що сім’я розпалась. Наталя також була одружена, вийшла заміж за перспективного Юрка, батьки були дуже задоволеними. Однак в серці Наталі був холод, тож ніякі подарунки не призвели до нормального сімейного життя. Тут вони знову й зустрілись. Ніякі Наталині батьки не могли нічого вдіяти, бо вона вже не була школяркою.
Вони зустрічались зовсім не таємно, були закоханими по вуха, згадали усі юнацькі почуття, дивились один на одного й насолоджувались. Це ж доля: після стількох років бути разом. Олег нарешті запропонував їй бути його дружиною, усе було чудово. Однак перед самим весіллям Наталя потрапила під колеса автомобіля. І загинула…
Так і розбився глечик щастя Олега й Наталі. Вони роками шукали один одного, кохали, але не судилося. Олег був сам не свій: нічого навколо не бачив, але продовжував ходити на роботу і гуляти з друзями. Отямитись не міг, що б там не робили друзі. Ті страждання були з десяток років, а потім з’явилась Зіна. Вона випадково потрапила в село в гості й перестрілась з Олегом в парку. Так в них закрутилось, вона переїхала до нього, згодом народилась дитинка. Однак якийсь крижаний кубик все ж був в серці Олега, це Зіна відчувала роками…
— Тепер ти знаєш, чому він був таким, — завершила розповідь сестра Олега.
Обидвоє мовчали, сидячи за чашками чаю. І хіба є справедливість у цієї долі? Хтось горя все життя не знає, а хтось мучиться весь свій вік. І що тепер робити? Маленька Настуся буде запитувати про татка, але житиме вже без нього. Зіна переїхала до столиці, а дитину відправила до батьків. Періодично роздумує, чи була вона з ним щасливою. Здається, вона робила усе, але от від нього ласки так і не дочекалась. Бо він завжди любив Наталю.
А якою була б ваша реакція на місці Зіни?